1885 - народився Ольгерд Іполит Бочковський, соціолог, політичний діяч

1885, 13 березня (1 березня) в селищі Долинське (нині місто в Кіровоградській області) народився Ольгерд Іполит Бочковський.

Ольгерд Іполит Бочковський (1885 - 1939)

Він стане видатним соціологом,  публіцистом, політичним діячем, одним із засновників української націології. Він – автор багатьох праць з проблем теорії та історії націй, боротьби пригноблених народів (зокрема українців) за національне визволення й національно-державне самовизначення.

Його родина була мультинаціональна: батько був поляком, а мати – литовкою. Тому хлопчина й отримав подвійне польсько-литовське ім’я. Виховувався він в польському дусі, був хрещений за римо-католицьким обрядом. Навчався спочатку в Катеринославі (нині Дніпро), згодом у земському реальному училищі в Єлисаветграді (нині Кропивницький), куди перевели на службу батька, урядовця залізничних доріг. Через брак грошей Бочковський з шостого класу займався репетиторством. За успіхи в навчанні його було звільнено від оплати. 

У 1903 році, після відмінного закінчення училища, Бочковський вирушає до Петербургу, де одночасно навчається в Імператорському лісовому інституті та Санкт-Петербурзькому політехнічному інституті. 

У 1905 році в Російській імперії починається так звана Перша російська революція (1905–1907 років), в ході якої держава вперше за багато років отримала поштовх до демократичних перетворень. Проте Іполит, враховуючи турбулентність революційної атмосфери в країні, зростання революційної напруги всередині суспільства, а також боячись потенційного арешту, вирішує вирішити до Парижу, позаяк Франція з часів Великої французької революції 1789-1799 років була відома як осередок революційних ідей, «революційна Мекка» – як писав сам Ольгерд Іполит. Проте наприкінці 1905 року він дістається Кракова, а на початку 1906 року приїздить до Праги, з якою він й пов’язав своє майбутнє життя. 

«Європа з молодих років була моєю духовною батьківщиною. Я ніколи не поділяв ні слов’янського, ні революційного месіянізму Росії. З московської в’язниці царату я тікав в Європу немов додому», – Ольгерд Бочковський.

Протягом 1906–1909 років. він відвідував студії та лекції на філософському факультеті Карлового університету. Свою наукову кар’єру Ольгерд Іполит Бочковський розпочав з публіцистичної та журналістської діяльності, що на довгі роки стала його стабільним заробітком. Перша стаття Бочковського «Ruské politické strany a skupiny» («Російські політичні партії та об’єднання») вийшла в празькому журналі «Slovanský Přehled» («Слов’янський Огляд»). Починаючи з 1908 року статті автора виходили у чеських журналах, в яких висвітлювалося зокрема й українське питання, а саме: «Naša Doba», «Akademia», «Časopis českoho muzea» тощо. З українських видань цього ж періоду був кореспондентом київської газети «Рада» та львівського часопису «Економіст»; співпрацював з російськими та польськими виданнями. У 1913 році він готував матеріали для московського журналу «Украинская жизнь», який редагував Симон Петлюра.

Дебют Ольгерда Іполита Бочковського як дослідника національного питання відбувся в 1910 році, коли побачила світ його праця чеською мовою «Українське питання» («Ukrajinská otázka»). На його становлення як науковця вплинуло особисте знайомство в 1908-му з майбутнім першим президентом Чехословаччини Томашем Гаррігом Масариком. Спілкування з Масариком допомогло Ольгерду Іполиту Бочковському виробити власну методику дослідження. У своїх спогадах він відверто зазначив, що методологію наукової діяльності «засвоїв, переробивши відповідно своїм потребам та завданням» від чеського вченого.  Відтак Бочковський почав активно досліджувати філософські та політичні погляди Масарика, фундаментальним узагальненням попередніх досліджень стала його праця «Т.Г.Масарик: Національна проблема та українське питання (спроба характеристики та інтерпретації)», видана в 1930 році. 

Також неабиякий вплив на становлення молодого науковця мав Михайло Коцюбинський, під впливом творів якого Ольгерд Іполит «українізувався». Вихований в польському дусі, він почав ідентифікувати себе українцем та перейшов на українську мову спілкування.

У 1920-х роках вчений активно працював над створенням наукової теорії нації, заклавши основи нового напряму досліджень – націології. До цієї галузі він включив такі дисципліни, як історична (генетична) націологія, націоаналітика, націодинаміка, етнополітика, націософія, націотипологія та характерологія. Він обґрунтовував необхідність існування цієї науки та розвивав її в межах соціології. Ольгерд Іполит Бочковський розглядав націю як духовну єдність, яка базується на національній свідомості та прагненні до свободи. Вважав, що держава є необхідною умовою для всебічного розвитку нації, при цьому наголошував, що суверенітет нації має пріоритет над суверенітетом держави. Щодо України, науковець висловлював думку, що головною метою українського народу має стати досягнення націократії – політичного самовизначення у власній державі.

З проголошенням незалежності Чехословаччини у 1918 році та поразкою визвольних змагань в Україні чеські землі стають осередком національно-культурного життя українців закордоном. З 1919 по 1922 рік Бочковський працює в Надзвичайній дипломатичній місії УНР у Празі, займаючись видавничим проєктом «Poznejme Ukrajinu» («Пізнаймо Україну»). В рамках проєкту видавалися невеличкі науково-інформаційні брошури про українські землі, їхню історію та культуру. З 1924 року він працює на посаді доцента кафедри соціології та теорії нації в Українській господарській академії в Подєбрадах, а в 1934 році очолив Товариство прихильників Української господарської академії. Після закриття цього навчального закладу в 1935 році продовжував працювати в Українському Технічно-Господарському Інституті. 

Члени Конференції УСДРП в Подєбрадах 1928 рік. Ольгерд-Іполит Бочковський стоїть у другому ряду, другий зліва. Фото: uk.wikipedia

У період Голодомору-геноциду Ольгерд Іполит Бочковський увійшов до керівного складу Громадського комітету порятунку України в Празі, пізніше очоливши його. Широковідомим в Європі став його відкритий лист 5 вересня 1933 року на адресу голови французького сенату Едуарда Ерріо. Останній вирушив на запрошення радянського уряду мандрівкою українськими землями, по завершенню якої заявив, що ніякого голоду в Україні немає.  

«Щоб почути справжній голос українського народу, Ви повинні були б об’їхати та побачити вимираючі села України; Ви мали б побувати на Соловках та засланнях совітської держави, Ви мали б відвідати в’язниці та льохи більшовицької людожерної ГПУ, – бо там передусім можна почути живий голос замученого і закатованого червоними катами українського народу» – з листа Ольгерда Бочковського Едуарду Ерріо, що був опублікований у тижневику «Тризуб».

 Бочковський у побуті був невибагливий. Його друзі згадували, що якось їм вдалося буквально втиснути Ольгерду невеличку позичку. Але на порозі української їдальні він ті гроші «позичив» іншому українцеві, а сам вернувся голодний назад до своєї праці.

Відомо, що Ольгерд Іполит піклувався про Євгена Чикаленка, коли той перебував у празькому шпиталі після операції, приносив йому обіди та залишив спогади про останні роки життя Євгена Харлампійовича. 

Бочковського можна вважати ідейним натхненником концепції Європейського Союзу. Свої думки він найповніше представив в книжці «Національна справа. (Статті про національне питання у зв’язку із сучасною війною)», котра вийшла в 1920 році.  Український політолог вже тоді закликав реформувати міжнародне право, виробити нові його норми, в результаті чого мав шанс виникнути якщо не всесвітній, то принаймні європейський союз народів.

Знищення чехословацької державності та входження чеських земель до складу Третього Рейху в березні 1939 року поставило питання щодо подальшої долі науковця. Німецьке гестапо особливо контролювало вчених, котрі позитивно ставилися до демократичних ідей міжвоєнної Чехословаччини. Дослідник ідей Томаша Масарика, ким був Ольгерд Іполит, з великою долею вірогідності міг потрапити під лещата репресій нацистів.  

Проте нам так і не стане відомо, як би склалася подальша доля талановитого вченого в часи Другої світової війни, адже наприкінці 30-х рр ХХ століття він довго бореться з тяжкою хворобою – лейкемією, від якої помирає 9 листопада 1939 року в Празі.   

Основними його опублікованими працями є: «Українське питання» (1910 р.), «Поневолені народи царської імперії, їх національне відродження та автономне прямування» (1916 р.), «Національна справа: статті про національне питання в зв’язку з сучасною війною» (1918 р.), «Націологія і націографія» (1923 р.), «Боротьба народів за національне визволення» (1932 р.), «Вступ до націології» (1934 р.), «Наука про націю та її життя» (1939 р.).