1863 - народилася Ольга Кобилянська, письменниця

1863, 27 листопада – у містечку Гура-Гумора на Буковині (нині - Румунія) народилася Ольга Кобилянська, письменниця та громадська діячка.

Ольга Кобилянська (1863 - 1942). Фото: uk.wikipedia.org.

                         
Перші оповідання написала німецькою мовою. Українська у її творчість прийшла разом зі знайомством з письменницею Наталією Кобринською та Софією Окуневською – першою українкою жінкою-лікарем в Австро-Угорщині. 
«Я не маю ніякого бажання до хатньої роботи, бо вона мені не дає задоволення, – читаємо у щоденнику Ольги Кобилянської.– В моєму серці нема жодного сонячного промінчика, душа вкрита хмарами. Я хвора на тяжку хворобу, мене може вилікувати жваве духовне життя, а де його тут взяти?». Та вона змушена була займатись хатніми справами, доглядати меншого брата й  матір, яка була дуже хвора.
Ольга Кобилянська стала учасницею феміністичного руху, обгрунтувавши його у брошурі «Дещо про ідею жіночого руху».
Під час поїздки до Києва зустрічалася з Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Михайлом Коцюбинським. Вона вирушила до Канева вклонитися могилі Тараса Шевченка. Гостювала у родини Косачів на їхньому хуторі Зелений Гай на Полтавщині, здружилася з Лесею Українкою. 

1918-го, після окупації румунськими військами Північної Буковини починається румунізація краю. «Нема сонця в наших вікнах, нема і в душі», –пише Кобилянська. Вона ледь зводили кінці з кінцями, винаймаючи житло. 
У Харкові протягом 1926–1929 вийшло дев’ятитомне зібрання творів Ольги Кобилянської. У цей час вона написала кілька нових оповідань та роман «Апостол черні». 
У роки Другої світової війни жандармерія встановила нагляд за Кобилянською. Після смерті окупаційні власті заборонили публікувати некролог українською мовою та промови над могилою.
Померла Ольга Кобилянська 21 березня 1942-го у Чернівцях.

Фотопортрет Ольги Кобилянської. Ймовірно – 1898 рік. Світлину знайшов Миколою Івасюк для роботи над задуманим живописним портретом письменниці. 23 лютого 1899-го вона писала про це Василеві Стефанику: «…Се Івасюк (маляр) уложив мені таку позицію, бо хотів мене раз малювати; се не для «Вістника» я фотографувалася. Іншої фотографії не мала – і дала сю Маковею, застерігаючи, що для «Вістника» дам іншу. Але нім я зібралася на іншу – він вже сю післав». Фото: versii.cv.ua.