1975 – народився Андрій Галущенко «Ендрю», волонтер, Народний Герой України (посмертно).

1975, 2 лютого в смт. Кожанка Фастівського району Київської області народився Андрій Галущенко (позивний «Ендрю») – боєць батальйону імені Сергія Кульчицького, волонтер,  керівник зведеної мобільної групи із протидії незаконному переміщенню товарів через лінію розмежування в зоні проведення антитерористичної операції, головний позаштатний працівник оперативного підрозділу Служби безпеки України, Народний Герой України (посмертно).

Після закінчення восьмого класу місцевої школи вступив до Київського суворовського військового училища (нині – Київський військовий ліцей імені Івана Богуна), яке закінчив з відзнакою. Навчання продовжив у Київському вищому військовому авіаційному інженерному училищі.

Але допитливий мозок курсанта прагнув більшого. У 1994 році Андрій вступає на факультет кібернетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, потім – в аспірантуру Інституту кібернетики імені Глушкова НАНУ. Паралельно – викладає інформатику в Ліцеї імені Богуна, працює провідним інженером в інформаційно-правовому центрі, пізніше – в компанії «ВіДі Груп».

Андрій Галущенко в горах. Фото з архіву родини Галущенків.

Криза 2008 року змушує до активних дій. Галущенко відмовляється просто отримувати гроші у престижній фірмі і береться за свою справу. У 2010-му стає одним із засновників Виробничо-будівельної компанії «Гефест», яка займалася металообробкою. Сам сконструював новий станок лазерного різання по металу, будував по всій Україні метеостанції. При цьому навідріз відмовився використовувати для своїх креслень піратські програми. Брав участь у всеукраїнських та міжнародних екстрим-марафонах, неодноразово займав призові місця.

30 листопада 2013 року назавжди поділило його життя на «до» і «після». Під час Революції гідності був заступником сотника 3-ї сотні Самооборони Майдану, а після його поранення взяв на себе керівництво сотнею.

Андрій Галущенко (в центрі) з майданівцями на полігоні в Нових Петрівцях. Фото з архіву родини Галущенків.

З квітня 2014 року став одним із перших організаторів 1-го резервного батальйону оперативного призначення Національної гвардії України (нині – батальйон оперативного призначення резервістів імені Героя України генерала Сергія Кульчицького НГУ), в складі якого брав участь в антитерористичній операції на сході України. Обіймав посаду командира взводу розвідки батальйону, здійснював виходи у тил терористів для збору інформації, запускав перші безпілотні літальні апарати аеророзвідки. Воював у районі гори Карачун поблизу міста Слов’янськ.

Пізніше перейшов до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Київ-2», звідти – до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Золоті ворота». Під час ротацій тренував молодих бійців.

Навіть на війні він завжди шукав місце, де буде найбільш ефективним і потрібним. З 2015 року почав активно займатися волонтерською діяльністю та аеророзвідкою. На початку 2015 року був серед тих, хто організував вивезення з Дебальцева близько півтори тисячі людей, також брав участь в евакуації дітей з дитячого будинку міста Артемівськ (нині – Бахмут) Донецької області.

Перші жителі Дебальцева, евакуйовані групою Макарова-Воронкова-Ендрю. Знімок зроблений Андрієм Галущенком. Фото з домашнього архіву Діани Макарової.

«Коли ми взялися рятувати людей з Дебальцева, Ендрю був з нами. Власне, ті наші рейси зруйнували його військову кар’єру. Ми почувались винними, що наче збили його зі шляху. Але ця волонтерська робота дозволила йому краще взнати фронт, роздобути потрібні йому факти. Ми ж твердо знаємо – якби не він, ми б не зробили і десятої долі того, що зробили за ту зиму. Більше того – якби не він, ми просто загинули б. Бо стільки було моментів, із яких нас витягнув саме він, його досвід, його чуття небезпеки. Він був нашим оберегом, нашим вчителем. Що ми знали тоді про фронт, про його правила й закони? Ендрю нам дав таку високу школу, про яку ми й мріяти не могли», - згадує волонтерка Діана Макарова.

Коли було прийняте рішення про залучення волонтерів до боротьби з контрабандою в зоні антитерористичної операції і створення зведених мобільних груп із протидії незаконному переміщенню товарів через лінію розмежування, Андрій Галущенко у липні 2015 року став головним позаштатним працівником оперативного підрозділу СБУ та очолив одну з таких груп, яка працювала в районі міста Щастя Луганської області, на території біля річки Сіверський Донець. Групи запобігали незаконному переміщенню товарів, зброї, готівки для бойовиків та проникненню терористів у мирні регіони.

Група «Ендрю» досить ефективно працювала, вивчаючи схеми незаконного переміщення товарів. Про це неодноразово давав репортажі тоді ще журналіст каналу 1+1 Олексій Бобровніков. «Ми вийшли на щось дуже велике, мала. За кілька тижнів ми поборемо тут всю контрабанду», - сказав Галущенко в телефонній розмові з донькою за два дні до загибелі. А напередодні трагедії в глибокому тилу неподалік штабу 92-ї ОМБр його машину обстріляли невідомі.

Андрій Галущенко за кілька днів до загибелі. Фото з архіву Олексія Бобровнікова.

«Він не умів зупинятися сам», - скаже про нього журналіст Олексій Бобровніков. 2 вересня 2015 року о 6:20 поблизу села Лобачеве Новоайдарського району Луганської області автомобіль Mitsubishi L200, за кермом якого був Андрій Галущенко, підірвався на двох мінах, закладених на шляху. Після чого, за версією слідства, нападники кинули 2 гранати та деякий час продовжували обстрілювати машину зі стрілецької зброї. В тому бою крім «Ендрю» загинув старший лейтенант податкової міліції Дмитро Жарук (позивний «Байкер»), п’ятеро бійців Збройних сил України отримали поранення.

«На мені досі лежить почуття вини за загибель Ендрю, бо це я порекомендувала його в ті мобільні групи по боротьбі з контрабандою. Я була на тій нараді в Адміністрації Президента, де це все обговорювалося, і я досі пам’ятаю свій дзвінок, коли я йому сказала: «Ендрю, я зайшла тобі роботу твоєї мрії». Мені було страшенно шкода втрачати його як партнера по волонтерству і людину, на яку можна було покластися в усьому, але я розуміла, що там він буде ефективнішим», - розповідає волонтерка Наталя Воронкова.

Мама Героя, Зоя Галущенко (в центрі) з портретом сина. Фото з Facebook-сторінки Зої Галущенко.

4 вересня 2015 року Ендрю поховали в рідній Кожанці. На Майдані Незалежності з ним прийшло попрощатися більше двох тисяч людей.

Посмертно Андрій Галущенко був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та  відзнакою «Народний Герой України».

У грудні 2015 року на місці загибелі Героя встановлено пам’ятний хрест. У жовтні 2015 року в Національній академії СБУ відкрито пам‘ятний знак загиблим співробітникам спецслужби, серед яких ім‘я Андрія Галущенко. Його ім’ям названо 1-й курс студентів Навчально-наукового інституту інформаційної безпеки, структурного підрозділу Національної академії СБУ. На фасаді школи, де він навчався, та в Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна відкриті меморіальні дошки.