1832 – народився Агапій Гончаренко, громадський і релігійний діяч, підкорювач Аляски

1832, 31 серпня  в селі Криве поблизу Фастова (нині територія Житомирщини) у родині сільського священика Онуфрія Гумницького народився син Андрій, якому судилося стати відомим громадським і релігійним діячем, борцем за права людини, публіцистом, перекладачем, видавцем.

Отець Агапій Гончаренко. Фото: www.radiosvoboda.org

Походив із давнього козацького роду Богунів. Рано навчився читати. Мав дещо відлюдькуватий характер, більше любив книги і природу, ніж дитячі ігри. У вісім років вступає до Київської духовної семінарії, після закінчення якої приймає чернечий постриг під іменем Агапія і стає послушником Києво-Печерської Лаври.

Митрополит Філарет звертає увагу на освіченого і сумлінного послушника і бере його до канцелярії секретарем та бібліотекарем. Але внутрішнє церковної ієрархії викликає внутрішній протест молодого ченця: він, який з дитинства привчав себе до аскези та посту, бачить, як ченці навіть в піст їдять м’ясо, п’ють вино і горілку, а дехто в келіях тримає жінок.

У 1857 році молодого ченця в сані ієродиякона відправили з місією на Афон. У Греції допитливий богослов досконало опанував грецьку, арабську та інші мови. Там же йому до рук потрапляють  заборонені в Російській імперії часописи «Колокол» і «Полярная звезда», які видавали в Лондоні російські демократи Герцен і Огарьов. Пізніше він і сам почне писати до цих часописів, зокрема, про соціально-економічне становище українського народу та «монастирське кріпосне право». Підписується своїм іменем.

Листи перехоплюють, вільнодумного ченця арештовують, однак при пересиланні по етапу в Константинополі спільники організовують його втечу і допомагають добратися до Лондона. В березні 1860 року він з’являється в англійській столиці під прізвищем Гончаренко, працює упорядником у видавництві, консультує нумізматів у Британському музеї. Дізнавшись від Тургєнєва про смерть Тараса Шевченка, друкує в «Колоколі» українською мовою статтю-реквієм на смерть Кобзаря.

Через рік повертається на Афон, де був висвячений на священика Грецької Православної церкви. Як паломник відвідує Єрусалим і Єгипет, де в Олександрії на нього було скоєно замах – царська охранка розпочала «полювання» за «розкольником» оголосивши нагороду за голову в 5000 рублів. Побоюючись за життя, вирішує заховатися в далекій Америці.

На початку 1865 року отець Агапій ступив з корабля «Яринґтон» у Бостоні на американську землю. На Різдво на квартирі грецького консула в Ню-Йорку відслужив першу на північному континенті православну службу. Працював складачем у кількох друкарнях, викладав грецьку мову в богословській семінарії.

Отець Агапій - піонер української журналістики в США. Фото: uk.wikipedia.org

Після того, як США викупило в Росії Аляску, на запрошення американського уряду переселяється сюди, щоб допомагати знайти спільну мову з населенням Аляски. На зароблені гроші купує шрифт кирилиці в Сан-Франциско двічі на місяць починає випускати двомовний вісник «The Аlаskа Неrаld» (1868-72), в першому номері якого публікує власний переклад на англійську уривків з поеми Шевченка «Кавказ». Укладає і друкує «Russian and English Phrase Book for traders, travellers and teachers» (російсько-англійський розмовник для торговців, мандрівників і вчителів).

Додатком до вісника став блок «Свобода», де поруч із російською мовою були статті українською.. У своєму виданні захищає права нових американських громадян від утисків уряду і приватних компаній, пропагує необхідність освіти, виступає проти російської імперіалістичної політики, переклав Конституцію США і друкував її витяги в газеті російською мовою. Таким чином він став родоначальником української та й російської журналістики в США.

Отець Агапій Гончаренко з вірянами і газетою "Свобода" на Алясці. Фото: te.20minut.ua

У Каліфорнії створює Товариство взаємної допомоги українцям та іншим вихідцям з Росій­ської імперії, назвавши його «Товариство декабристів». Підтримує зв’язки з політичними засланцями Російської імперії, які опинилися в Сибіру, цікавиться ідеями Михайла Драгоманова, Івана Франка, Михайла Павлика, Збирає книги для жителів Аляски та прилеглих до неї островів. Водночас, не залишає і пастирської діяльності: хрестить, відспівує, служить службу, проповідує.

У 1872 році продає свій бізнес, частину грошей передає Смітсонівському інституту (Smithsonian Institute) у Вашингтоні і Бібліотеці Конгресу, а на решту купує землю біля Сан-Франциско, де засновує хутір «Україна» і оселяється з дружиною Альбіною Цітті – італійкою за походженням. Пише книгу «Спогади Агапія Гончаренка, українського козака-священика», до кінця життя працює на землі.

Помер 7 (за іншими даними 3 чи 5) травня 1916 року в віці 84 років, похований на хуторі.

У 1997 році хутір «Украї­на» був занесений до офіційного переліку історичних пам’яток, що охороняються штатом Каліфорнія, а 15 травня 1999 року територія хутору оголошена державною історичною пам’яткою-заповідником.