1892 – народився Осип Гермайзе, історик, репресований

1892, 4 серпня у Києві в міщанській єврейській родині народився Осип Гермайзе, відомий історик, дослідник історії козаччини та революційних рухів України, член Української Центральної Ради, засуджений за сфабрикованою справою СВУ.

Осип Гермайзе в юності. Фото: esu.com.ua

Навчався у Третій київській гімназії, потім на історико-філологічному факультеті Київського університету святого Володимира. Входив до складу історико-етнографічного гуртка професора Митрофана Довнар-Запольського разом із Дмитром Дорошенком, Петром Курінним, Олександром Оглоблиним, Наталією Полонською-Василенко.

У 1911 році вступив до УСДРП, у складі якої проводив активну роботу. За участь у студентській демонстрації був заарештований і виключений з університету, але згодом поновлений в навчанні. Закінчивши університет, зайнявся політичною діяльністю, зокрема, у 1914 році очолив організаційний комітет із проведення у Києві демонстрації з нагоди столітніх роковин від дня народження Тараса Шевченка, за що зазнав репресій з боку влади.

У 1916 році був мобілізований в царську армію. Після Лютневої революції 1917 року повернувся до Києва, був делегатом 2-го Всеукраїнського військового з'їзду, на якому обраний до складу Української Центральної Ради (вийшов після укладення Брестського миру).

Паралельно з політикою займався українізацією освіти. Викладав історію в  Першій українській гімназії імені Т. Г. Шевченка, вів історичний гурток, де заохочував учнів писати історичні оповідання та драми задля того, щоб «вони вживалися в епоху». «Пригадую, одного разу Гермайзе уладив «суд» над Алківіядом. І тут були і «прокурор», і «адвокат», і «судді». До цих ролей діти мусіли багато підготовлятись, багато прочитати», - згадувала Надія Шульгина-Іщук.

Читав лекції у багатьох радянських експериментальних навчальних закладах, які почали з’являтися з початку 1920-х років: Робітничо-селянський університет, Академія теоретичних знань, Київський інститут народної освіти (КІНО) тощо. Щоб вижити в ті часи, доводилося одночасно викладати в Київському політехнічному інституті та у Вищому музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка.

Паралельно займався науковими дослідженнями, написав більше 50 праць у галузі історії України. Найважливіші праці вченого — «Нариси з історії революційного руху в Україні», «Коліївщина в світлі новознайдених матеріалів», «З революційної минувшини Києва», «Рух декабристів і українство», «1905 рік», «Костомаров в світлі автобіографії», «М.П.Драгоманов в українській історіографії», «З історії господарства в Лівобережній Україні XVIII ст.», «З минулого Шевченківського села». У 1927 році призначений керівником археографічної комісії ВУАН.

Позапартійного дослідника козаччини та революційного руху в Україні, автора праць з історії єврейської соціал-демократичної партії не дуже підтримувало педагогічно-освітнє керівництво, насамперед Наркомат освіти УССР. Ще в 1922 році академік Сергій Єфремов написав у своєму щоденнику: «Викликали до Харкова Гермайзе і в його присутності урядили суд над його книгою про РУП. Картина цього суду була високою мірою непристойна».

Остаточно творче життя Осипа Гермайзе було зламане в серпні 1929 року, коли його разом із тим же Сергієм Єфремовим, Володимиром Дурдуківським, Андрієм Ніковським, Григорієм Голоскевичем, Людмилою Старицькою-Черняхівською та іншими вченими і громадськими діячами опинився на лаві підсудних у справі Спілки визволення України. Вироком від 1930 року він був засуджений на 5 років позбавлення волі.

Після звільнення був позбавлений права на педагогічну й наукову працю. У 1937 році трійкою УНКВС по Саратовській області його знову засудили до 10 років позбавлення волі, а в 1944 році особлива нарада при НКВС СРСР додала ще 10 років ув'язнення.

А потім про нього просто забули. Точніше – забули звільнити. Він так і помер в таборах ГУЛАГу – 22 вересня 1958 року.

У 1989 році Пленум Верховного Суду скасував судове рішення у справі та припинив її у зв'язку з відсутністю у діях засуджених складу злочину. Усіх членів так званої Спілки визволення України