1968, народився Володимир Степанюк, учасник російсько-української війни, кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно)

1968, 27 січня – селі Майське  Джанкойського району Криму народився Володимир Степанок – танкіст, учасник російсько-української війни, заступник командира 42 окремого мотопіхотного батальйону 57-ї ОМПБр, кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

 

Володимир Степанюк народився в родині простих кримських хліборобів. Маючи неабиякі математичні здібності і освіту в музичній школі, хлопець обирає кар’єру військового. 

1985 року він вступає до Новосибірського вищого військово – політичного загальновійськового училища. Саме там, через захоплення читанням, серед однокурсників отримав прізвисько «Апостол». Після закінчення в 1989 році вишу став єдиним випускником на курсі, що не вступив до лав Компартії, що для такого вишу було винятковим фактом. 

За направленням, антикомуніст-політрук потрапляє до Туркестанського військового округу, де служить на посаді заступника командира парашутно-десантної роти по політчастині у військовій частині 33079, бере участь у прикордонних сутичках з афганськими контрабандистами.

Після здобуття Україною Незалежності, не вагаючись, повертається у рідний Крим, де присягає Батьківщині і з січня 1993 року працює на різних посадах у Феодосійському гарнізоні Одеського військового округу.


Володимир Степанок вітає новобранця з присягою. Фото: persha.kr.ua

У 1996-1998 роках здобуває другу військову вищу освіту в Київському військовому гуманітарному інституті (факультет виховної і соціально-психологічної роботи), де отримує нові знання та навички з військової психології та педагогіки. 

Для подальшого проходження служби отримує направлення в одну з найкращих в ЗСУ військову частину А 0759 – 50-й навчальний центр спеціальної підготовки в Кіровограді на посаду старшого офіцера відділення виховної роботи.

У Кіровограді його дружина очолює відділ обласного художнього музею, а сам Володимир активно бере участь в культурному та українському національному житті міста. У збройних силах Володимир Степанок служить до 2005 року, після чого звільняється у запас.

Вже як військовий пенсіонер Володимир Степанок бере активну участь в подіях Помаранчевої революції, а за 9 років і Революції Гідності. А навесні 2014 року, коли росіяни окупували його рідний Крим, повернувся до війська. 

Володимир Степанок у Києві біля пам'ятника Тарасу Шевченку. Фото: live.staticflickr.com

Разом з капітаном 1-го рангу Юрієм Олефіренком з червня 2014 року майор Володимир Степанок формує 42-й батальйон територіальної оборони Кіровоградської області «Рух опору». Обіймаючи посаду заступника командира батальйону по роботі з особовим складом, особисто працює з кожним мобілізованим, дбає про їх належне забезпечення зброєю, амуніцією й технікою. Тісно співпрацює з волонтерами та меценатами, які купували для батальйону бронежилети, шоломи і комп’ютерну техніку. Його стараннями за короткий час цивільні люди стають боєздатним військовим підрозділом.

З 5 серпня 2014 року, за винятком трьох тижнів лікування у Кіровоградському обласному госпіталі, постійно перебував на передньому краї фронту. Із середини січня 2015 року перебував на ротації, але з огляду на активізацію ворога на дебальцевському напрямку, бійці й командири не полишали своїх бойових позицій.

26 січня майор Володимир Степанок очолив загін із 72-х бійців 42-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ої окремої мотопіхотної бригади Збройних Сил України (42-й батальйон територіальної оборони «Рух опору»), які добровільно відгукнулися на заклик прийти на допомогу 128 –й гірсько-піхотній бригаді, що зазнавала великих втрат під Дебальцевим.

Загін героїчно відбивав атаки ворожих танків і піхоти, але командиру з цього бою не судилося повернутися живим: в районі висоти 307,9 (ОП «Валєра») біля села  Санжарівка Бахмутського району Донецької області в бойову машину, біля якої був майор Володимир Степанок, влучив протитанковий реактивний снаряд. .

Бойовий офіцер не дожив лише день до свого 47—річчя. Посмертно Володимиру Степанку було присвоєно військове звання підполковника та нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Похований на Алеї Слави Рівнянського кладовища Кропивницького.