1865 – народилася Софія Окуневська-Морачевська, перша жінка-лікар в Австро-Угорщині
1865, 12 травня в селі Довжанка неподалік Тернополя в родині місцевого пароха Атанасія Окуневського народилася донька Софія, в майбутньому – письменниця, педагог, активістка жіночого руху і перша жінка-лікар в Австро-Угорщині.
Софія Окуневська в молодості. Фото: uk.wikipedia.org
Коли Софії було 5 років, померла мама. Дівчинку віддали на виховання в сім’ю батькової сестри Теофілії та її чоловіка, греко-католицького священика, громадського діяча, посла Віденського парламенту й Галицького сейму Івана Озаркевича. Тут вона познайомилася і подружилася з кузиною Наталкою — майбутньою письменницею Наталією Кобринською.
Сам Атанасій Окуневський із дозволу львівського митрополита покинув священицьке служіння й пішов навчатися на медика у Віденський університет. Отримавши диплом, він дістав посаду повітового лікаря спочатку в Сторожинці, а згодом – у містечку Кимполунг на Південній Буковині (тепер Румунія) і забрав доньку із собою.
Освіту Софія отримала в шість класів, але її ерудованості можна було позаздрити. До її послуг була багата бібліотека Озаркевичів, а розмова зі старшою на десять років Наталею та її братами розвивали світогляд. Прекрасно грала на фортепіано – її вчителем був брат Ольги Кобилянської Юліан. Він же навчав латини – у ті часи ні латину, ні грецьку в жіночих школах не вивчали. Але вони були обов’язковими для складання матури – іспиту на зрілість.
У 1884 році Софія вирішує стати лікарем. Їй вдається отримати дозвіл на складання іспитів за гімназійний курс. На цей іспит у Львівській академічній гімназії підтримати Софію прийшли численні її друзі, серед яких Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський та Лука Белей. Іспит пройшов успішно, але постав черговий бар’єр: жінок в Австро-Угорщині не приймали до університетів.
Після кількох безуспішних спроб змінити ситуацію Софія з Наталею Кобринською в 1887 році їдуть вчитися до вишу у Швейцарії, в Цюриху. Перша – на медицину, друга – на економіку. Тоді ж, у 1887 році побачив світ перший жіночий альманах «Перший вінок», де Софія Окуневська під псевдо Єрина опублікувала оповідання з міського життя «Пісок. Пісок!», а також розвідку «Родинна неволя в піснях і обрядах весільних».
Софія разом зі своїми подругами Наталею Кобринською та Ольгою Кобилянською активно долучилася до розвитку жіночого руху на Галичині та Буковині. І не лише на словах. Вона була фанатичною прихильницею довгих прогулянок на природі, їздила верхи, ходила на лижах, підкорювала гірські вершини і намагалася долучитися до інших видів спорту, які тоді активно пропагували чоловіки.
Василь Стефаник та Вацлав Морачевський. Фото: photo-lviv.in.ua
У Цюріху Софія знайомиться із польським шляхтичем Вацлавом Морачевським, який мав репутацію українофіла. У 1890 році вони побралися. У 1895-му під час шевченківського свята у Кракові подружжя познайомилося зі студентом Василем Стефаником, який став другом родини і дуже прив’язався до їхнього сина Юрка.
Отримання диплому не означало автоматичну кар’єру, тим більше – для жінки. Кілька років Морачевські намагалися організувати лікарську практику в Кракові. У 1897 році вони осіли у Львові. Але Австро-Угорщина не визнавала автоматично дипломи іноземних університетів, тому обом довелося нострифікувати їх.
При тому, що у 1896 році Софія Окуневська-Морачевська видрукувала докторську дисертацію – про зміни в крові під впливом анемії, а затим отримала вчений ступінь доктора медицини. Саме вона, донька русинського пароха з далекого села, стала першою жінкою-лікарем в Австро-Угорщині та першою галичанкою, котра здобула університетську медичну освіту.
На цьому Софія Атанасівна не спинилася. Від 1903 року вона працювала в «Народній лічниці», яку створили у Львові з ініціативи митрополита Андрея Шептицького, лікувала рак шийки матки радієм за методом Марії Склодовської-Кюрі. Разом із братом Наталії Кобринської Євгеном Озаркевичем уперше в Західній Україні вони організували курси для сестер милосердя, потім – курси акушерок, а вечорами лікарка працювала над створенням словника української медичної термінології. Окрім іншого, Софія Окуневська-Морачевська була членом Наукового товариства імені Шевченка та Лікарської комісії, створеної у 1897 році, як перша професійна спілка українських лікарів.
Софія Окуневська вже у статусі доктора медицини. Фото: uk.wikipedia.org
Перша світова війна і подальший конфлікт між українцями і поляками позначилися на стосунках в родині Морачевських. Вацлав працював лікарем у гарнізоні міста Лінц, а Софія — в таборах для українських переселенців із окупованої Галичини у Гмінді та Святобожицях у Моравії. Згодом вони розійшлися. Остаточною крапкою стало самогубство їхньої доньки Єви в 1919 році. Дівчина здобувала освіту в Швейцарії і могла стати першою українкою-архітектором. Вацлав Морачевський усе життя надзвичайно шкодував про свій учинок. Він усюди носив із собою урну з прахом доньки Єви — навіть на лекції у Львівській ветеринарній академії. Чоловік помер самотній у Львові 1950 року.
Софія Окуневська-Морачевська соціальну активність тримала до останніх днів. Вона відвідувала зібрання жіночої організації «Українське товариство жінок з вищою освітою», створеної у Львові в 1924 році під очільництвом Олени Степанів-Дашкевич. З ініціативи лікарки філії того об’єднання виникали у різних місцях Галичини, рахуючи й Перемишль. І - продовжувала лікувати і навчати інших. Вдячні пацієнти називали її Свята Софія.
Родинна могила Морачевських-Окуневських на Личаківському кладовищі. Фото: uk.wikipedia.org
Померла Софія Атанасівна 24 лютого 1926 року. Несподівано – від розриву апендикса та гнійного перитоніту. Після переїзду сина вона жила сама і нікому було надати допомогу. Коли її таки доправили до клініки – було пізно.
Похована на Личаківському кладовищі. Поряд із нею пізніше поховали її сина Юрія, доньку Єву, чоловіка Вацлава, внучку Софію.
Софія Окуневська стала однією із героїнь календаря УІНП «Українські жінки ХХ століття»