«Варто розглядати місце кримських татар в історії України з перспективи цивілізаційної взаємодії» – сходознавець Олександр Галенко

13 листопада з ініціативи Українського інституту національної памʼяті в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану в Києві відбулася публічна лекція сходознавця, тюрколога Олександра Галенка «Кримські татари в історії України: як формувати спільну памʼять про минуле».

Олександр Галенко був учнем і колегою знаного українсько-американського історика та сходознавця Омеляна Пріцака. З 1990-х років він досліджує історію Золотої Орди, Кримського ханату та володінь Османської імперії на території України, українсько-турецьких відносин, а також історію міжнародної работоргівлі у Східній Європі.

Під час лекції Олександр Галенко розповів:

• які цивілізації вплинули на формування України;
• які культурні елементи, притаманні кочовим народам, що населяли українські степи та представляли Степову цивілізацію, зокрема кримським татарам, простежуються в українській культурі до нашого часу;
• що козацтво запозичило у кримських татар та як в умовах військового конфлікту між українцями та кримськими татарами відбувався обмін культурою.

Це лише кілька з піднятих тем. Далі ділимося деякими тезами Олександра Галенка, озвученими під час лекції.

Наша памʼять про кримських татар і про стосунки українців із кримськими татарами, про місце кримських татар в українській історії до цього часу ґрунтується на документі, який було створено і видано в Радянському Союзі з нагоди «300-ліття воззʼєднання України з Росією», як це подавалося в той час, і передачі Кримської області до складу Української РСР. Основні пункти [йдеться про «Тези про 300-річчя возз’єднання України з Росією (1654–1954 рр.)» – ред.]:

1. Ослаблення та розпад Русі – це наслідок «завоювань татаро-монгольських ханів».
2.  Кримський ханат – васал «султанської Туреччини».
3. Українське козацтво було відповіддю на турецько-татарські набіги.
4. Подолання загрози з боку султанської Туреччини та її васала Кримського ханату було «історичною необхідністю, корінним питанням національного існування українського народу».

Після цього про вивчення кримських татар і стосунків українців із кримськими татарами не було мови. Тим паче, що кримські татари були на той час у вигнанні з метою їхньої повної асиміляції.

Після 2014 року українські історики відповіли на цей виклик у межах наративу, закладеного цим радянським документом. Якщо в ньому йшлося про конфлікт і про те, що українці захищали своє право на існування, то мої колеги-історики вирішили від цієї тези відмовитися і повернути її навспак. Зʼявилися сюжети ненасильницьких стосунків між українцями й кримськими татарами.

Якщо прийняти наратив про виключно ненасильницькі стосунки, залишаються питання:

1. Що робити з памʼяттю про війни козаків з кримськими татарами?
2. Що робити з українською фольклорною спадщиною, зокрема невільницькими плачами?
3. Що робити з памʼяттю про людоловство і работоргівлю?
4. Чи українцям зректися своєї культурної спадщини, а кримським татарам – досягнень предків?
5. Що може привабити кримських татар прийняти українську громадянську свідомість?

Коли український народ проголосив державу у 1991 році, він набув субʼєктності. Субʼєктність передбачає відповідальність, яка своєю чергою диктує зміну предмета історії України від українського народу, як було до 1991 року, до минулого української держави. Отже, історія України відтоді пояснює минуле держави України. Вся маса людей, яка мешкала на території в межах сучасних кордонів України, є предметом дослідження в усьому розмаїтті взаємодії між собою. Український народ залишається провідним субʼєктом, тому що саме він проголосив українську державу. Але він не є одиноким субʼєктом української історії.

Кримські татари й українці не просто мають відмінну культуру, вони походять із різних цивілізацій. Унікальність України полягає в тому, що вона утворилася на території кількох різних цивілізацій, які співіснували дуже довгий час. Це спонукає нас розглядати місце кримських татар в історії України з перспективи цивілізаційної взаємодії.

Територія степу тягнеться від нашого Буджака аж до Пекіна. Тож Степова цивілізація, до якої належать і кримські татари, була потужна. Але з [поширеної – ред.] української перспективи ми про неї знаємо лише як про набіги кочових племен.

«Скіфський постріл», коли вершник стріляє назад, обернувшись на крупі коня, зображений на барельєфі, перейняли кримські татари, а від кримських татар – козаки. Слайд із презентації О. Галенка

У період Русі [яка представляє «лісову» частину території України і європейську цивілізацію – ред.] цивілізаційні частини України існували окремо. Але після монгольського завоювання монголи обʼєднали під своєю політичною владою всі три цивілізаційні зони України: Русь, тому що за ярликами потрібно було їздити до монгольських ханів; кочовиків, які влилися до монголів; і на узбережжі Чорного моря монголи теж встановили свою владу. Україною пролягли нові торговельні шляхи між Китаєм і Німеччиною. А також були засновані нові морські порти, наприклад, Кафа [сучасна Феодосія – ред.] приблизно у 1270 році. У монгольський період були засновані генуезькі факторії, які займалися торгівлею – з одного боку, вивозили імпорт з Китаю та Середньої Азії, з іншого, місцеві товари – хутро, мед, до них додалися сіль і зерно, а також невільники, які залишалися товаром упродовж усієї торгівлі генуезців на Чорному морі.

Монгольське завоювання задало кордони, які спочатку були кордонами адміністративних одиниць Золотої Орди – туменів. Ці кордони набули політичної сили після кризи в Золотій Орді.

Синіми лініями позначені кордони туменів Золотої Орди. Кримський тумен – володіння кримських ханів і батьківщина кримських татар був розташований між Дніпром і Доном. Слайд із презентації О. Галенка

Найтяжче випробування для стосунків українців із кримськими татарами – це работоргівля.

Невільницькі думи, особливо «Маруся Богуславка» подає перший приклад етнічної солідарності й етнічної свідомості. У неволі люди втрачають свою ідентичність, і думи це, між іншим, дуже точно фіксують. Маруся Богуславка – хто вона? Дівка-бранка, попівна. Українка? Та слова «українець» не існувало до XIX століття. Але вона допомагає козакам – це ота перша форма української національної свідомості – козацький рід.

Наші думи дають настанову повертатися в Україну. Ви цього не побачите в Московії, навіть у черкесів не побачите. Українці справді створили абсолютно дивний феномен. Бувши неписемними, тому що йдеться про селянський фольклор, без держави, без засобів масової інформації, – вони створили медіум у відповідь на цей страшний виклик [людоловство і невільництво – ред.].

Українська колонізація призвела до того, що степове скотарство поступилося землеробству. Результатом української експансії була саме цивілізаційна зміна. Ми завдячуємо своїм прізвиськом «житниця Європи» нічому іншому, як засвоєним у процесі колонізації землям.

Чи відбулися б українці без кримських татар такими, якими є, – не знаємо. Загальна цивілізаційна еволюція на території України призвела до того, що остання зона, яка виникла в лісах, на якій виникли українці, поширилася на територію нинішньої України. Українці створили цю територію з кількох цивілізаційних фрагментів, назвали її Україною і взяли собі її імʼя в XIX столітті. Без своїх сусідів, кримських татар, без взаємодії з ними, яка теж формувала українську культуру, українці були б інакші.

Конфлікт не є перешкодою для культурної взаємодії. Я спеціально показав стосунки українців і кримських татар у ширшій перспективі, подав цивілізаційну еволюцію, тому що в національній парадигмі ми не дійдемо згоди. Ми воювали одні з одними, але в ширшій перспективі ми бачимо, який у цьому сенс. Ми йдемо до Європи разом і йдемо з тим історичним вантажем, який є. Нам є про що розмовляти. Уявіть собі степи (степи, а не лише Крим є батьківщиною кримських татар) – це половина української території. Без половини української території ми не можемо збагнути українську історію. Але конфлікт є конфліктом, він нас із кримськими татарами, власне, поєднав. Ми з нього – й одні, й інші – вийшли й із втратами, й зі здобутками.

Подивитися лекцію повністю можна у записі:

Детальніше про лектора:

Наприкінці 1990-х років Олександр Галенко після Омеляна Пріцака очолював Інститут сходознавства Національної академії наук України. Пізніше керував Центром дослідження цивілізацій Причорномор’я Інституту історії України НАНУ. Нині він викладає у Київській школі економіки. Олександр Галенко знає османсько-турецьку мову, перекладає з неї, публікується у світових наукових виданнях.

Організатори лекції: Український інститут національної пам’яті, Національний музей Революції Гідності. Модерував захід співробітник Українського інституту національної памʼяті Іван Стичинський.

Фото Богдана Пошивайла, Національний музей Революції Гідності