За останніми даними, близько 45 тисяч маріупольців були вивезені на території ОРДЛО та РФ. Російські окупанти продовжують терор цивільного населення Маріуполя та знищують сліди своїх злочинів. Вже не вперше в історію цього міста вплітається наратив переселень і депортацій. Маріуполь вже відчував на собі імперський колоніальний підхід, що змушував цілі народи змінювати регіони свого проживання.
Історію Маріуполя варто починати з часів заснування козацької Кальміуської паланки. Проте, як і більшість міст на півдні України, свою офіційну історію місто веде з 1778 року, коли на березі річки Кальміус російською імперською владою було засноване повітове місто Павловськ, перейменоване наступного року за розпорядженням князя Григорія Потьомкіна на Маріанополь чи ж звичніше для нас – Маріуполь. У ті часи Російська імперія займалася підготовкою до приєднання території Кримського ханства, відтак готувала різні політичні акції, котрі б створили сприятливе підґрунтя.
Після укладення Кючук-Кайнарджийського мирного договору у 1774 р. на території Кримського ханства посилилося релігійно-етнічне протистояння між християнами (греками й вірменами) та мусульманами (татарами). Не допоміг навіть указ хана Шагін-Гірея у 1777 році, котрий зрівняв у правах представників обох віросповідань. В таких умовах місцеві греки шукали захисту в росіян – останні ж вирішили скористатися моментом: масове переселення християнського населення з території Криму мали б істотно підірвати економіку ханства, змусити місцеву владу прийняти входження півострова до складу Росії. Формальним приводом для цієї депортації стали листи з проханням про допомогу духовного очільника кримських християн митрополита Готського і Кафського Ігнатія на адресу російської імператриці Катерини ІІ, які він надсилав у 1771-1772 роках. 9 березня 1778 імператриця підписала два рескрипти на ім'я П. Рум'янцева і Г.Потьомкіна з наказом провести переселення всіх християн (греків, грузинів, вірменів та волохів), які мешкали у Криму, на вільні землі Новоросійської та Азовської губерній.
Безпосередньо сама акція переселення тривала протягом липня-вересня 1778 р., але ще майже півтора року знадобилося, аби вірменам й грекам нарешті надали обіцяні землі. Останні оселилися в районі сучасного Маріуполя, ставши етнічною основою нового міста. На кінець року Кримський ханат залишили 31386 християн: 18395 греків, 12612 вірменів, 218 грузинів та 161 волох. Переселенцям надавали соціально-економічні пільги, зокрема збільшені земельні наділи, звільнення на тривалий строк від податків та рекрутської повинності. Водночас станом на 1781 рік у Маріупольському повіті мешкало 14483 греків, тобто їх чисельність зменшилася у порівнянні з роком переселення майже на 4 тисячі. Будь-які спроби греків повернутися назад до Криму усіляко придушувалися російською імперскою владою.
Кінцева ціль, поставлена російським колоніалізмом, остаточно була досягнута у 1783 році, коли землі Кримського ханства врешті-решт увійшли до складу Російської імперії.
У війні з Україною сучасна Росія використовує злочинні інструменти імперської політики, зокрема, насильну депортацію мирного населення, які, здавалося б, повинні були відійти в небуття з падінням останньої квазіімперії в Європі – Радянського Союзу.
За свідченнями радника міського голови Маріуполя Петра Андрющенка: «Це справжня примусова депортація. Тому що, як би воно не сталося, якщо у людини навіть не питати, куди вона хоче потрапити, і блокувати всі її можливості, щоб потрапити на ту частину, яка контролюється Україною, – це точно не евакуація.[...] Найбільша частина людей – яких оформляють як «біженців» і депортують до економічно депресивних районів Росії. Наразі нам відомо про Томськ, Володимир, Ярославль, вже є інформація про заплановану депортацію до Самарського регіону. Це мені нагадує більш ситуацію Другої світової війни й тих гастарбайтерів, яких вивозили німці».
Цей злочин Росії не залишиться безкарним, а Україна докладатиме зусиль, щоб силоміць вивезені маріупольці повернулися в свою державу.
Віталій Бака