1926, 2 січня у місті Борислав на Львівщині (на той час – територія Польщі) у родині лікаря й археолога Остапа Селянського народилася донька Віра, в майбутньому — письменниця й літературознавиця, одна з найяскравіших представників Нью-Йоркської поетичної школи, перекладачка й науковиця з Бразилії, член УВАН (Українська вільна академія наук) та НТШ (Наукове товариство Шевченка) у Нью-Йорку, лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Віра Вовк в юності. Фото: ukrlit.net
Прізвище Вовк, яке стало літературним псевдо, Віра обрала не випадково. Це було їхнє родове прізвище по лінії тата. Однак сталося так, що її дідусь, Григорій Вовк, був священником, і перед висвяченням йому довелося змінити прізвище на Селянський, щоб «не бути вовком для своєї пастви». І батько Віри, і вона по паспорту були уже Селянські.
Дитинство Віри пройшло у Празі, де закінчував навчання її батько, та на Гуцульщині, зокрема, в містечку Кути. Родина жила бідно, але рятувала допомога митрополита Андрея Шептицького, який згодом став хрещеним Віри. Деякий час Остап Селянський був приватним лікарем Шептицького і жив з родиною в Митрополичій палаті.
Читати Віра навчилася в чотири роки, в сім написала свій перший вірш «Тополя». У вересні 1938 року вступила до Української жіночої гімназії «Рідна школа» імені Іллі та Іванни Кокорудзів у Львові. Під час навчання подружилася з майбутньою письменницею Лідою Палій та художницею Зоєю Лісовською. Під час навчання жила в домі тодішнього голови львівського НТШ, антрополога і зоолога Івана Раковського.
На жаль, закінчити навчання не вдалося. Через рік радянська влада почала встановлювати на Галичині свої порядки, а під кінець року один з офіцерів, якому допоміг лікар Селянський, встиг попередити: «Докторе, втікайте з вашою родиною, бо вас розстріляють, а сім’ю вивезуть на Сибір». За кілька годин родина вже їхала на Захід. Оселилися в Дрездені, де Остапові Селянському вдалося знайти роботу в Патологічному інституті Фрідріхштадта.
Навчання продовжила в середній дівочій школі імені Клари Шуманн у Дрездені, але отримати документи про середню освіту завадила Друга світова війна. У 1945 році під час бомбардувань Дрездена гине батько, який у ті дні безперервно оперував поранених.
Попри відсутність документів про закінчення освіти, після війни Віра вступає до університету в Тюбінґені (і навіть отримує стипендію). Штудіює германістику, славістику, музикологію, працює над дисертацією про німецьку епічну марійську поезію. В 1947 році виходить у світ її дебютна поетична збірка «Юність».
Навчання закінчила в столиці Бразилії Ріо-де-Жанейро, куди разом з мамою емігрувала в 1949 році. Стажувалася також у Колумбійському (Нью-Йорк) і Мюнхенському університеті, де вивчала і порівняльне літературознавство. Здобула докторський ступінь із філософії. Викладала німецьку літературу в Державному університеті Ріо-де-Жанейро, в 1957 році очолила кафедру германістики цього університету. У 1959 році під час поїздки до США познайомилася з членами Нью-Йоркської групи, починає активно дописувати до їхніх часописів.

Віра Вовк, 1990-ті роки. Фото:zbruc.eu
В 1960-х роках двічі приїжджала до України, спілкувалася з письменниками-шістдесятниками та дисидентами, з якими до кінця життя підтримувала тісні дружні стосунки. Пропагувала українську культуру та мову у світі. Виступала з літературними доповідями, лекціями й авторськими вечорами у Нью-Йорку, Вашингтоні, Філадельфії, Клівленді, Чикаго, Детройті, Торонто, Монреалі, Оттаві, Ванкувері, Лондоні, Парижі, Римі, Мадриді, Мюнхені, Буенос-Айресі, Києві, Львові. Власними коштами видала більше ста книг, в тому числі і перекладів.
До кінця життя працювала не лише в поезії, але і в прозі та драматургії. У 2000-2003 роках у видавництві «Родовід» вийшло друком чотиритомне видання її художніх творів — «Поезії», «Проза», «Театр» і «Спогади». За сподвижницьку працю в 2008 році була удостоєна Національної премії імені Тараса Шевченка.
Померла 16 липня 2022 року в Ріо-де-Жанейро.