1790 – народився Петро Гулак-Артемовський, класик українського письменства
1790, 27 січня – в місті Городище на Черкащині народився Петро Петрович Гулак-Артемовський, письменник, перекладач, один із класиків нового українського письменства.
Петро Гулак-Артемовський. Фото: : ukrlib.com.ua.
Походив із козацько-старшинської родини часів гетьмана Петра Дорошенка, яка згодом отримала дворянство. В літературі гуляє багато версій щодо походження прізвища. За деякими джерелами, в рукописній автобіографії сам Петро Петрович виводив його від «Івана Гулака, який жив у селі Артемовську. За розгульне життя місцеве населення прозвало цього Гулака «Гулякою», і, щоб не плутати з іншими представниками роду, стали звати Гулякою Артемовським».
Згідно ґрунтовних досліджень краєзнавця Юрія Мариновського, засновником роду є Артем Гулак, від імені та прізвища якого і походить подвійне прізвище Гулаків-Артемовських. У метричних книгах ХІХ століття його нащадки записані і Артемовськими, і Гулаками-Артемовськими.
Народився письменник у родині священика. Отримав ґрунтовну домашню освіту. Закінчив «курс богословського навчання» в Київській духовній академії, але замість духовної кар’єри обрав світське життя. Страшним ударом для нього стала раптова смерть коханої дівчини: її батьки виступили рішуче проти такого союзу, зачинили вдома і дівчина зів’яла на очах, померши від сухот.
«Мої дні – це тканина з чудних контрастів: я живу плачучи, я плачу сміючись. Кохання – ці солодкі чари для багатьох сердець – для мого серця було джерелом болю та сліз. Щоби полегшити свою долю і свої пекучі жалі, зітхаючи, я пишу кумедні вірші. Яка ж бо смішна наша доля! Бажаючи плакати, я смішу інших», – писав пізніше Петро Гулак-Артемовський в епіграфі до байки «Тюхтій та Чванько» (1819).
Кілька років викладав у приватних пансіонах Бердичева, вчителював у маєтках польських поміщиків на Волині. Водночас займався самоосвітою. У 1817-му переїхав до Харкова, де був зарахований вільним слухачем словесного факультету Харківського університету. Незабаром почав викладати польську мову, історію, географію, статистику. Розповідають, що був природженим лектором: не визнавав канонів, викладав матеріал надзвичайно захопливо і темпераментно. При цьому перші 13 років працював, не отримуючи зарплатні. І працював натхненно.
Викладання стало його покликанням, якому письменник віддавав усі свої сили. Професор, декан, ректор (1841-1849), почесний член (1855) Харківського університету. Водночас працював у Харківському і Полтавському інститутах шляхетних дівчат. Дослужився до звання дійсного статського радника (цивільний чин, що прирівнювався до генеральського звання і давав стан потомственного дворянина).
Пам’ятник Гулаку-Артемовському, відкритий у Харкові в 2017 р. Фото: univer.kharkov.ua.
Іншим покликанням стало письменство. Приятелював з Григорієм Квіткою-Основ’яненком, польським поетом Адамом Міцкевичем, Яхненками та Симиренками. Знався з багатьма відомими людьми свого часу. Сам став автором віршів, байок, романтичних балад. Активно друкувався в «Українському віснику» (переклади класиків світової літератури, оригінальні твори різних жанрів). Належав до Харківської школи романтиків. Один із засновників «Українського журналу» (1824-1825).
Автор першої української романтичної балади «Рибалка». Особливу популярність мала антикріпосницька сатирична байка «Пан та собака» (1818) – один із найгостріших творів української літератури того часу. Байка написана живою розмовною мовою. Її фабула була запозичена із чотирирядкової байки польського поета Ігнація Красіцького «Пан і пес»:
Вірний пес стеріг господи, цілу ніч брехав,
А на ранок пса побили: спати не давав!
Другу ніч проспав, як мертвий; в дім забрався злодій;
А на ранок пса побили, щоб стеріг господи.
(Переклад Миколи Зерова)
На початку 1830-х Петро Гулак-Артемовський майже відійшов від літературної діяльності, багато уваги приділяючи сім’ї. Перша дружина, француженка Луїза, рано померла від застуди. Пізніше письменник одружився з бідною вродливою дівчиною Єлизаветою Федорівною, від якої мав 11 дітей
Помер 13 жовтня 1865-го у Харкові, під час ранкового богослужіння. Похований на першому міському кладовищі. Нині там Молодіжний парк.