Пам’яті історика й археолога Юрія Коваленка (позивний «Маестро»)

 

Сьогодні, 22 березня Юрію мало б виповнитися 60 років 

Юрій Коваленко грунтовно знав історію Глухівщини і Батурина, пів життя займався розкопками гетьманських столиць, написав понад 70 наукових статей, захистив кандидатську дисертацію. А ще – пошуком тіл загиблих в часи Другої світової війни, а пізніше – поверненням тіл наших воїнів у рамках місії «Чорний тюльпан». Грав на гітарі, писав пісні. Ще в 2014-му передчував, що буде велика війна, тому в 2020-му підписав контракт із 58-ю конотопською окремою мотопіхотною бригадою ЗСУ імені гетьмана Івана Виговського. Повномасштабне вторгнення зустрів на околицях рідного Глухова, пізніше були бої на Чернігівщині, на Броварському напрямку, далі – Донеччина. Останній бій прийняв 14 березня 2023 року в Серебрянському лісі – за кілька днів до свого 57-річчя.

Юрій Коваленко народився 22 березня 1966 року у селі Некрасовому поблизу Глухова на Сумщині. Археологом мріяв стати з дитинства, збирав колекцію різних “викопних” дрібничок.  Мама викладала в школі історію, тому не забороняла хлопцеві формувати свою колецію. Правда, довгий час археологія лишалася хобі – за першою освітою Коваленко мав фах електрика, за першою вищою – психолога. Уже в дорослому віці закінчив історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка за фахом археолога та музеєзнавця. 

З кінця 1980-х був учасником українських патріотичних організацій, піднімаючи український дух в рідному зросійщеному Глухові. Під час мітингів він запам`ятався багатьом гарним високим юнаком з гітарою та проникливими піснями, часто на історичну тематику. У 1991 році брав участь у фіналі фестивалю «Червона Рута» в Запоріжжі з власною піснею про знищення Батурина військами Меншикова в 1708 році.

Строкову службу проходив у складі західної групи військ Радянської армії на території Польщі в місті Легниця. Пізніше пішов на понадстрокову службу і майже сім років, з 1992-го по 1997-й служив у структурі морально-психологічного забезпечення військової частини в Глухові, працював завідувачем клубу військової частини.

В цей же час поринає в розкопки. Ще у  1987-му він потрапив до археологічної експедиції, що працювала в Києві на Подолі. Невдовзі  приєднався до ентузіастів, які займалися пошуком військових поховань часів Другої світової війни. Часто їхні знахідки суперечили офіційній інформації з радянських підручників історії.

«Ми піднімаємо зовсім невідому історію. В документах вона одна, а ми розкопуємо і бачимо зовсім іншу. Прекрасно розумію, чому у свій час пошукова робота саме у такому археологічному форматі була неможлива. Було багато такого, що, на думку радянської влади, людям не слід було знати. По суті, ми знали те, що нам дозовано дозволили знати, вірили написаному у підручниках. А археологія – це як точна математика, яка дозволяє проаналізувати написане», – говорив Юрій Коваленко в одному з інтерв`ю.

У 1992 році разом з однодумцями заснував у Глухові пошуковий загін «Обеліск», що входив до Всеукраїнського об’єднання «Спілка «Народна пам’ять». За два роки організував у Глухові розкопки на місці табору військовополонених часів Другої світової, виявивши понад півтори тисячі решток солдатів і цивільних. А 1 жовтня 1994 року в рамках «Всеукраїнської вахти пам’яті» відбулося перепоховання загиблих на новоствореному меморіалі в урочищі Борок на околиці Глухова. Це була перша подібна акція в Україні, що набула загальнодержавного розголосу.

Професійно займатися історією та археологією Юрій Коваленко почав у 1999 році, коли влаштувався на роботу в історико-культурний заповідник «Глухів». Він очолив науково-дослідний відділ, під його керівництвом почали проводитися масштабні археологічні розкопки, зокрема – дослідження літописного давньоруського Глухова. У 2008 році за його концепцією в Глухові був відкритий Музей археології. Того ж року заповідник «Глухів» отримав статус національного.

Також займався розкопками Батурина, керував дослідженнями руїн Цитаделі Батуринської фортеці, розкопками заміської резиденції гетьмана Івана Мазепи у Гончарівці, разом з іншими вченими досліджував садибу генерального писаря Пилипа Орлика. Їхній експедиції вдалося реконструювати зовнішній вигляд Батуринської фортеці, гетьманського будинку, замкової церкви. Зокрема, Коваленко встановив точне місце розташування головного столичного храму – собору Живоначальної Трійці, та його цвинтаря. В 2006 році разом із фотографом Юрієм Москаленком їм вдалося здійснити аерофотозйомку території гетьманської столиці. Востаннє  у Батурині побував у квітні 2022-го – їхній бойовий підрозділ місяць перебував у гетьманській столиці на відновленні.

У 2014-му, коли росіяни окупували Крим і почали бойові дії на Донбасі, одним із перших добровольцем пішов у військкомат. Але ВЛК визнало його частково непридатним до служби. Тоді Юрій Коваленко вирушив на схід у складі гуманітарної місії «Чорний тюльпан» – повертати додому перших полеглих у цій війні, адже окупанти в деяких випадках погоджувалися допустити для евакуації тіл героїв виключно цивільних осіб.

У складі місії «Чорний тюльпан» Юрій Коваленко відбув дев`ять ротацій, особисто повернувши з окупованих територій близько 150 тіл полеглих українських воїнів. А в 2020 році облишив усе і підписав контракт із 58-ю конотопською окремою мотопіхотною бригадою ЗСУ імені гетьмана Івана Виговського. 

«Він казав, що вони не зупиняться, вони не залишать нас у спокої. І будучи самодостатньою людиною, маючи все – гідну зарплату, роботу, сім’ю, він прийшов до мене в кабінет і сказав: «Відпустіть мене, я вас дуже прошу. Я не можу по-іншому»,– згадувала директорка Національного заповідника «Глухів» Ірина Мошик.

Бойове хрещення прийняв у 2021-му в Авдіївці. В тому ж 2021-му захистив кандидатську дисертацію на тему «Історична топографія Глухова доби Середньовіччя та ранньомодерного часу». Позивний «Професор», який мав серед однодумців із «Чорного тюльпана» змінив на «Маестро» - навіть в окопах він не розлучався з гітарою.

Повномасштабне вторгнення зустрів на околицях Глухова, захищаючи найдорожче: свій дім, свою родину, свою історію. Пізніше були бої на Чернігівщині, під Броварами. Після звільнення Київщини деякий час лікувався в госпіталі, але й там не сидів без діла – зайнявся волонтерством: шукав бойові авто для свого підрозділу,  сам переганяв їх. А, щойно дозволило здоров’я, повернувся на фронт – спочатку на південний, пізніше східний. 

Останній бій прийняв 14 березня 2023 року в Серебрянському лісі, поблизу села Кузьмине Кремінської міської громади Сєвєродонецького району Луганської області.  Ще до загибелі просив лише про одне – щоб його тіло не залишили на полі бою, а повернули рідним. Заповіт виконав його побратим з позивним «Базука».

У Маестро залишилися дружина, журналістка Оксана Коваленко, та дві доньки — Леся та Іванка. 

Іменем Юрія Коваленка названі вулиці в Глухові та селі Некрасовому. На будівлі музею археології Національного заповідника «Глухів» у 2024 році відкрито меморіальну дошку. Науково-дослідний інститут українознавства МОН України в листопаді 2023 року започаткував іменну премію молодим ученим-українознавцям імені Народного Героя України Юрія Коваленка. 

За матеріалами: «Новинарня», АрміяInform, sumy.today, сайт Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра археології та музеєзнавства.

Автор: Наталка Позняк-Хоменко

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.