Пам'яті поліцейського Миколи Самойленка (позивний «Шустрий»)
Дуже любив життя та до кінця залишався вірним Україні.
Микола народився 5 жовтня 1996 року в селі Багатир Донецької області. У школі активно займався спортом, любив історію. З дитинства мріяв стати спецпризначенцем.
Брат Олександр розповідає, що Микола після школи пішов навчатися на поліцейського. Його улюбленою університетською дисципліною була тактико-спеціальна підготовка.
Після закінчення Харківського національного університету внутрішніх справ Микола два роки відпрацював слідчим.
Згодом здійснилася його мрія - він вступив до підрозділу спеціального призначення КОРД і служив у Маріуполі старшим інспектором 2-го відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового) управління «Корпус оперативно-раптової дії». Мав позивний «Шустрий».
Микола відчув себе щасливим і більше почав працювати над саморозвитком та дослідженням нового - від пейнтболу, ножового бою та керування дроном до плавання і написання книжок. Однак все змінила повномасштабна війна.
«Останній раз я його бачив та обіймав 24 лютого 2022 року. Саме тоді він був на чергових навчаннях в Києві. Він провів мені короткий інструктаж, передав речі, обійняв, посміхнувся та сказав, що все буде добре…», - пригадує Олександр.
Побратим Самойленка Костянтин Мороз зазначив, що у той момент, коли Маріуполь вже брали в оточення, Микола вирішив поїхати туди до своїх бойових товаришів.
«У нього була можливість залишитися в Києві, але він проривався в Маріуполь правдами та неправдами, оскільки не міг залишити побратимів в біді... І 2 березня 2022 року він і двоє його товаришів, виконуючи бойове завдання, потрапили у ворожу засідку і їх взяли в полон», - каже Олександр.
Того дня правоохоронець разом з іншими військовими намагався вивезти цивільних з Маріуполя, навколо якого стискалося кільце. У цій автоколоні тоді була жінка на ім’я Надія із маленьким сином. Вона побачила, як спецпризначенців КОРДу беруть у полон. Тоді і її чоловіка теж взяли у полон…
«Кілька разів брат виходив на зв’язок, тримався бадьоро, не падав духом, завжди казав, що живий-здоровий. Його тримали в СІЗО Донецька, в нелюдських умовах, гірших за концтабір, у підвальному приміщенні, в голоді та холоді. Потім він перестав дзвонити. Пів року тиші. Ми його загубили», - розповів Олександр.
19 січня 2023 року чоловік помер, перебуваючи у СІЗО Донецька – нібито від менінгіту. Цю новину рідним Миколи повідомили після його загибелі аж на 40-й день. На той момент йому було лише 26 років.
«Я знаю, що у нього здоров’я завжди було відмінне. І що вплинуло – це тільки погане ставлення, нелюдські умови, у яких вони знаходяться», - вважає Костянтин Мороз.
Як каже Олександр, добрішої і світлішої людини, ніж його брат, у його житті не було і не буде.
«Він не заслуговував на таку смерть… Його вбили, закатували, але не зламали його дух і його волю! Він є справжнім Героєм. Мені пощастило мати такого брата, шкода, що так недовго. Для мене це велика честь», - поділився Олександр.
Миколу Самойленка поховали у Києві в 2023 році.
На честь захисника у його рідному селі Багатир назвали одну з вулиць.
«Він стійко та мужньо переносив всі випробування та катування, не зрадив присязі, не зрадив Батьківщині, не зрадив собі… Микола назавжди залишиться в моїй памʼяті та моєму серці і в памʼяті всіх, хто його знав, в памʼяті нашого народу», - заявив брат правоохоронця.
Вічна памʼять та слава Герою!
Фото з особистого архіву Олександра Самойленка, Нацполіції та сайту Голос українською
За матеріалами: Український ветеранський фонд, Вчасно, Поліція Київської області, Голос українською
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform