Операція «Факел»: Історія першого ядерного вибуху в Україні
9 липня 1972 року поблизу селища Хрестище на Харківщині здійснили перший в Україні промисловий ядерний вибух: під землею на глибині 2483 метри підірвали заряд потужністю 3,8 кілотонни.
Найбільше газове родовище Європи
У 60-х роках минулого століття було розвідане так зване Західно-Хрестищенське газоконденсатне родовище у Машівсько-Шебелинському газоносному районі на Харківщині. Газорозвідка показала, що родовище – одне з найбільших у Європі, його потужність становить близько 300 мільярдів кубометрів газу. Тож свердловини для видобутку газу почали бурити фактично одразу по завершенню газорозвідувальних робіт. Вже до кінця 1971 року на території родовища діяло 17 експлуатаційних бурових свердловин – попри те, що більшість із них працювала в умовах аномального внутрішньопластового тиску, який сягав 400 атмосфер.
У тому-таки 1971 році під час буріння свердловини номер 35 була допущена помилка, яка призвела до масового витоку газу. Щоб газ не здетонував і не вибухнув, його вирішили підпалити. Над свердловиною утворився величезний факел заввишки кілька десятків метрів; він палав протягом року. Оскільки це призводило до значних матеріальних збитків, вирішено було вдатися до практики підземного ядерного вибуху, яка на той час вже неодноразово застосовувалася у подібних ситуаціях на газових родовищах в Узбецькій та Туркменській радянських республіках.
«Мирні ядерні вибухи»
Логіка дій була наступною: до пошкодженої свердловини робили підкоп, встановлювали термоядерний заряд, і в результаті вибуху мав відбутися зсув породи, який перекрив би місце витоку газу. Ця практика була доволі поширеною: в межах програми «Мирні ядерні вибухи для народного господарства», яка діяла з 1965 по 1980 роки, на території СРСР було здійснено 124 вибухи. Радянське керівництво навіть пишалося такими результатами, оскільки вирішувалися не лише господарські питання. Варто згадати, що то були часи Холодної війни та гонки озброєнь, і радянська воєнна машина потребувала випробувань, які показували б вплив «мирного атома» на людей і навколишнє середовище. Саме це і було основною причиною широкого застосування ядерних вибухів у господарських справах.
В обстановці абсолютної секретності
Як зазначав кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту ядерних досліджень НАН України Євген Малий у своєму інтервʼю Суспільному, у випадку Хрестищенського родовища існували інші, крім ядерного вибуху, методики, щоб перекрити витік газу. Але вирішили зупинитися саме на цьому варіанті, щоб одночасно дослідити вплив ядерного заряду на населений пункт.
«Підрозділи, які охороняли місцевість, де виконувався цей вибух, – це були КДБшники не з території Української Радянської Соціалістичної Республіки, а з росії – з москви, з інших міст, – говорить Євген Малий. – Тому що ті науковці, які консультували і які були українцями, вони були проти того, щоб виконувати цей вибух. І цікавий момент, що російські фізики були «за». Бо вони планували писати наукове дослідження для того, щоб захистити дисертацію на теми, пов’язані з підземним ядерним вибухом».
Операція дістала кодову назву «Факел», вона була повністю засекреченою, санкцію на її проведення підписували Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв і голова Ради міністрів СРСР Олексій Косигін.
Підготовка до вибуху тривала близько чотирьох місяців.
Жителям Хрестища і сусіднього селища Першотравневе (зараз – Мирне) про неї не повідомляли, люди мали просто виконувати вказівки силовиків, які забезпечували проведення операції.
Помилка в розрахунках
Вибух було призначено на 10-ту годину 9 липня 1972 року. До того часу мешканцям Хрестища і Першотравневого (відстань від якого до пошкодженої свердловини становила менше кілометра) наказали евакуюватися. Люди вийшли на відкриту територію просто в поле, на околиці селищ. Жодної інформації не було. Ніхто не розумів, що буде після вибуху, чи витримають його будівлі.
Коли заряд підірвали, на поверхні були відчутні два потужні поштовхи. Після цього факел над свердловиною на 20 секунд згас, а потім на висоті близько кілометра утворився характерний для ядерного вибуху гриб – газ, змішаний із породою, сягнув висоти понад кілометр.
На думку Євгена Малого, причиною невдалого експерименту стала помилка в розрахунках: заряду виявилося замало, щоб зсунути породу і закрити підземну діру, але достатньо, щоб нанести значної шкоди населеним пунктам і їхнім жителям. Зруйновані будинки, вибиті шибки, потріскані стіни, радіаційне забруднення навколишніх земель і води – такими були наслідки «експерименту» з «мирним вибухом». Люди повернулися у свої селища вже через пів години після вибуху. Але відновлення житла державним коштом у Хрестищі та Першотравневому тривало понад рік, а підвищений рівень онкологічних захворювань залишився на десятиліття. В процесі «експерименту» загинули усі кури, кози, бджоли, розставлені «дослідниками» у спеціальних зонах на різних відстанях від епіцентру вибуху.
Не вибухом єдиним
Газовий факел зрештою вдалося приборкати у звичайний спосіб: навколо свердловини бульдозерами прорили котлован діаметром 200 метрів, прокопали отвори у ґрунті, у які закачували важкі розчини, що загасили полумʼя. Потім проклали трубу, заварили її і таким чином вирішили проблему.
А інформацію про «експеримент» повністю засекретили. Про те, ЩО саме підірвали, не сказали навіть місцевим мешканцям. Вони продовжували жити на забруднених землях, вели господарство, пили воду з місцевих криниць.
Про Хрестищенський «експеримент» із «мирним вибухом» стали говорити лише після здобуття Україною незалежності, а повністю українська частина архіву була відкрита лише після початку Війни за Незалежність України – після 2014-го року. Але українські архіви містять не всю інформацію про вибух, основні документи знаходяться у москві. Російська імперія досі ревно охороняє інформацію про свої злочини.