«ПРОБАЧАЄМО І ПРОСИМО ПРОБАЧЕННЯ»: ФОРМУЛА ПРИМИРЕННЯ ІВАНА ПАВЛА ІІ

До візиту Папи Римського в Україну

Апостольський візит Папи Римського Івана Павла ІІ в Україну відбувся 21-27 червня 2001 року і став визначною подією в нашій історії.

То був не лише державний візит Глави Держави Ватикан, здійснений на запрошення Президента України і церковних ієрархів. То було радше свідчення зміни епох і перемоги над темрявою тоталітаризму, місток до європейського майбутнього України та передбачення її ролі у світі. 

Під час свого візиту понтифік відвідав Київ та Львів, здійснив чотири літургії (дві за візантійським обрядом, дві – за латинським) та виголосив українською мовою 11 проповідей і промов, щоразу демонструючи глибоку повагу до України і розуміння української історії в усій її глибині, трагічності і героїзмі.

Папомобіль Івана Паавла ІІ тисячі вірян зустрічали з квітами та українськими прапорами

Довгий шлях до України

Про намір відвідати Україну Іван Павло ІІ говорив ще у червні 1991 року під час проповіді у катедральному соборі св. Івана Хрестителя Української греко-католицької церкви (колишній  костел отців Єзуїтів) у Перемишлі. Виголошуючи проповідь, Іван Павло ІІ завершив її українською мовою, пообіцявши: «Якщо мені Бог дозволить приїхати колись до Львова, то буде більше української…».   

Слід зауважити, що любов і глибоку пошану до України Іван Павло ІІ (імʼя при народженні Кароль Юзеф Войтила) демонстрував протягом всього свого життя. Він гарно володів українською і повторював у проповідях та зверненнях  «улюблена земля України».
У дослідників немає прямих доказів його українського коріння, втім, у 1976 році, маючи проповідь в Українському науковому інституті Гарвардського університету, тоді ще кардинал Кароль Войтила сказав, що його мама Емілія Войтила (Качоровська) була «русинкою».

Із здобуттям Україною незалежності питання запрошення Папи Римського поставало неодноразово, втім, так само неодноразово відкладалося.
Вперше понтифік висловив своє бажання відвідати Україну у 1995 році – під час зустрічі у Ватикані із тодішнім президентом України Леонідом Кучмою. Але офіційне запрошення від української сторони надійшло йому лише у 1999 році – з огляду на тогочасні політичні реалії. 

Москва, Російська православна церква та її агентура в Україні чинили відвертий і жорсткий спротив приїзду понтифіка в Україну. 

Москва розглядала цей приїзд як геополітичну загрозу для себе: з різкими протестами виступило Міністерство закордонних справ РФ, а російський патріарх Алєксій ІІ навіть заявив про «посягання на ісконно православну територію». 

Позицію Москви підтримав і тодішній глава УПЦ (МП) Володимир (Сабодан). Він звернувся до Івана Павла ІІ з листом, в якому закликав понтифіка відкласти візит до України і почекати «більш сприятливого часу для взаємин між церквами». 

Прихильники Московського патріархату разом із представниками Комуністичної партії України та «Союзу радянських офіцерів» виставили пікет під стінами Верховної Ради і виголошували нісенітниці про те, що візит Івана Павла ІІ «збільшить католизацію України», «підкорить українську державу» і навіть «зруйнує українську економіку». 

Тодішні поборники «русского мира» (із числа «Союзу православних громадян України») перед самим приїздом Папи у червні 2001 року розклеїли у Києві образливими листівками та проводили так звані «хресні ходи» центральними вулицями української столиці. А керівник справами УПЦ (МП) владика Митрофан на пресконференції вдався до відвертих погроз, заявивши, що прихильники московської церкви влаштують «молитовні стояння і всенощні бдіння біля врат Києво-Печерської Лаври і Святої Софії, бо це наші святині».

Але ця політично заангажована істерика нівелювалася сприйняттям українським суспільством особистості Івана Павла ІІ. Соціологічні опитування, проведені у той час, показували загальну виваженість українців і відсутність побоювань стосовно візиту понтифіка. І візит відбувся. 

З повагою до української землі

Папа Римський спускається на українську землю

23 червня 2021 року Іван Павло ІІ прибув в аеропорт Бориспіль. Спустившись з літака, він став на коліна і поцілував українську землю.

«Я довго очікував цього візиту й ревно молився, щоб він міг здійснитись (...) Приходжу до вас як друг вашого благородного народу. Приходжу, як брат у вірі, щоб обійняти стількох християн, які серед найважчих страждань зберегли вірність Христові», – такими були його перші слова на українській землі.

Вітаючи Папу, другий президент України Леонід Кучма зізнався: «Незалежна Україна довго йшла до зустрічі з Вами. Знадобилося чимало часу, щоб консолідація суспільства, зміцнення його громадянських, демократичних принципів привели нас до сьогоднішньої події». 

5 українських днів Папи Римського

Іван Павло ІІ перебував в Україні з 23 по 27 червня 2001 року, відвідавши два міста – Київ та Львів. Київська частина візиту була спланована як офіційна і стримана, львівська – більш тепла й неформальна. 

23 червня 2001 року з аеропорту Бориспіль понтифік вирушив на Аскольдову могилу, де молився у церкві Святого Миколая. Увечері ж, у Маріїнському палаці Іван Павло ІІ зустрівся із тодішнім президентом України Леонідом Кучмою та представниками влади, громадськості, бізнесу, науковцями та діячами культури. 

Для кожного Папа знаходив слова підтримки і настанови, підкреслюючи, що провідники мають «приймати близько до серця долю убогих», дивитися «на особу, а не на прибуток, як мету кожної економіки, щоб була пошанована людська гідність»; забезпечувати «усім мир та рівність у правах» та «доступ до справжнього добробуту», а відтак – опиратися «спокусі використати владу для особистих чи групових інтересів».    

«Слово святого Євангелія міцно вкорінилося в усій Європі, приносячи впродовж сторіч надзвичайні плоди цивілізації, культури, святості, – наголошував понтифік. – На жаль, у своєму виборі народи європейського континенту не завжди були вірні цінностям своїх християнських традицій і, таким чином, історія була змушена записати надзвичайно сумні події зловживань, спустошень і горя». 

Окрему увагу Глава Католицької Церкви звернув на преамбулу Конституції України, яка містить згадку про «усвідомлення відповідальності перед Богом». Його заувага стосовно цього була щирою і глибокою: «Нехай цінності Євангелія, які становлять частину вашої національної ідентичності, допоможуть вам будувати сучасне й толерантне, відкрите й солідарне суспільство, у якому кожна людина зможе зробити свій особливий внесок у загальне добро, одночасно отримуючи від нього відповідну підтримку для того, щоб у найкращий спосіб розвинути власні дарування».

У другий день свого перебування в Україні, 24 червня 2001 року, Іван Павло ІІ  провів літургію за латинським обрядом на спортивному комплексі «Чайка», на яку зібралося понад  150 тисяч прочан. У цей же день він мав зустрічі із духівництвом: в Апостольській нунціатурі – із єпископами Української греко-католицької церкви (УГКЦ ) та Римо-Католицької церкви (РКЦ) України, а у філармонії – з представниками Всеукраїнської Ради церков і релігійних організацій. 

Літургія на спорткомплексі «Чайка» зібрала понад 150 тисяч вірян

Про релігійну ситуацію в Україні понтифік говорив під час свого візиту із глибокою повагою: «На вашій землі Церква має особливо привабливе обличчя через розмаїття традицій, що її збагачують. Прямуйте і зростайте у дусі братерства, з'єднані так, як сьогодні, щоб відмінні традиції не були приводом для поділу, а радше заохотою до взаємного пізнання й взаємної пошани».

Цікаво, що цього дня Папа скорегував офіційну програму – для того, щоб відвідати поховання жертв політичних репресій у Биківнянському лісі. Відвідини Биківнянських могил були короткими: понтифік помолився за душі загиблих і поклав квіти до монументу. Але це стало важливим знаком єднання у скорботі перед памʼяттю жертв тоталітаризму.          

Папа Римський у Биківнянському лісі

25 червня Святійший Отець завершив київську частину свого візиту вшануванням памʼяті жертв Голокосту, відвідавши Бабин Яр. 

Того ж дня Іван Павло ІІ літаком прибув до Львова і одразу з летовища попрямував до катедри Успіння Найсвятішої Діви Марії РКЦ, Вірменський катедральний собор. 

Львівʼяни радо вітали понтифіка – на білосніжному папомобілі він проїхався, благословляючи людей, площею Ринок. Ця поїздка була справжнім випробуванням для служби протоколу і охорони. Адже Іван Павло ІІ, помітивши у натовпі людей на кріслах колісних або батьків із дитячими візочками, зупинявся, щоб їх благословити. Це викликало неймовірний захват і сльози радості у людей і буквально – розпач у охоронців. Свідки тих подій згадують курйозний випадок, коли старша жінка, намагаючись привітати Папу, прорвала кордон охорони і кинула квіти просто у папомобіль. Затамувавши подих, охоронці завмерли, очікуючи найгіршого, натомість понтифік посміхнувся і благословив її.    

Львівʼяни намагалися створити для Папи родинну атмосферу: відремонтували митрополичі палати Святоюрського собору, де він зупинявся на ночівлю; місцеві кухарі та кондитери готували для нього українські вареники, львівський сирник та його найулюбленішу з дитинства  страву – Кремувку (Kremówka) – тістечко з ніжного листкового тіста з товстим шаром ванільно-молочного крему. 

26 червня став найзворушливішим днем перебування Папи в Україні. На цей день на Сихові була запланована його зустріч з молоддю.
Сихів на той час являв собою сірий радянський «спальний» мікрорайон. Для того, щоб вмістити там сотні тисяч людей, за лічені тижні перед храмом Різдва Пресвятої Борогодиці облаштували величезну еспланаду й суттєво розширили територію навколо храму. Це дозволило згодом створити там парк, який нині носить імʼя Івана Павла Другого.

Вже тоді, у червні 2001-го, львівська громада стала прикладом ефективної самоорганізації: тисячі людей брали участь у толоках – облаштовували площу, висаджували квіти, безкоштовно приймали у своїх оселях паломників (оскільки готелі не здатні були розмістили таку кількість людей). Крім того, молодь організовувала молитовні варти, таборові багаття та дискусії. Приїзд Папи буквально вдихнув нове життя у до того непримітний львівський мікрорайон. 

Головною проблемою того дня була погода – у Львові лив дощ. Та попри зливу, на площі біля храму Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові  зібралося близько 400 тисяч людей. Це розчулило Папу, і він промовив: «Deszcz pada, dzieci rosną»  («Дощ іде – діти ростуть») та заспівав дитячу польську пісеньку про дощ. Українська молодь жваво на це відгукнулася – оплесками й вигуками «Многая літа», «Любимо тебе», «Україна любить Папу», раз у раз протягом промови це повторюючи. Понтифік задоволено усміхався їм у відповідь, промовляючи жартома «не дають Папі говорити».
До кінця зустрічі дощ припинився, на що Папа теж відреагував: «Після дощу виходить сонце, – сказав він, звертаючись до молоді. – Сонце сходить там, де ти» і знову заспівав. На цей раз – відому польську народну пісню «Zachodźże słoneczko» («Заходь же, сонечко»).  

Центральною подією завершального дня візиту, 27 червня 2001 року, стала візантійська літургія, яка відбулася на Львівському іподромі і обʼєднала понад мільйон прочан. Іподром перетворився на суцільне людське море. Ні до, ні після того Україна не знала таких масштабних релігійних зібрань.

Подією історичної ваги стала беатифікація (зарахування до лику блаженних) трьох десятків праведників та мучеників, що постраждали за віру від комуністичного та нацистського тоталітарних режимів. Беатифікація відбувалася на іподромі протягом двох днів – 26 та 27 червня за латинським та візантійським обрядом відповідно.

Папа проголосив блаженними двох римо-католиків та 28 новомучеників УГКЦ. Це стало символом відновлення справедливості та пошанування чину тих, хто не відмовився від віри та служіння церкві навіть під тиском, ціною власного життя. А символом майбутнього віри стало освячення Главою Католицької церкви наріжних каменів під будівництво університетського містечка Українського католицького університету та комплексу Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ у Львові. 

Пробачаємо і просимо пробачення

Візит Івана Павла ІІ мав важливе значення для подолання історичних суперечок та розбудови міцних сусідських стосунків, заснованих на принципах християнської любові, прощення і взаємоповаги, між поляками й українцями.

Два духовних лідера обох народів – Іван Павло ІІ та тодішній Глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар – у своїх проповідях і промовах неодноразово закликали вірних припинити взаємне поборювання і зцілити історичні рани. Свій пасторський авторитет вони активно спрямовували на примирення своїх народів, наголошуючи, що шлях до згоди пролягає через формулу «Пробачаємо і просимо пробачення». Вона вперше була застосована у листі польських єпископів до німецьких у 1965 році, в часи польсько-німецького примирення. І принесла свої плоди. Одним з авторів того послання був тодішній архієпископ Кароль Войтила. І вже як Папа Іван Павло ІІ він поширив цей принцип на польсько-українські відносини в контексті болючих подій часів Другої світової війни.

У своїй промові на Візантійській літургії у Львові 27 червня 2001 року Святійший Отець зазначив, що «Галицька земля, що протягом історії бачила розвиток Української греко-католицької церкви, була вкрита, за висловом Митрополита Йосипа Сліпого, горою трупів і ріками крові». «Нехай їхня жертва стане конкретною життєвою наукою, – сказав Іван Павло ІІ. – Очевидно, не йдеться про легку справу. Протягом останніх сторіч нагромадилося забагато стереотипів мислення, взаємних образ та нетерпимості. Єдиний спосіб до того, щоб звільнити свій шлях – це забути минуле, просити і пропонувати прощення одні одним за нанесені і отримані образи і безмежно довіряти оновлюючому діянню Святого Духа». 

Папа Римський Іван Павло ІІ та кардинал Любомир Гузар

Звертаючись до Глави Католицької церкви перед проведенням Божественної літургії 27 червня 2001 року, кардинал Любомир Гузар промовив:

«Може, виглядає дивним, незрозумілим і протирічним у такий момент прославлення Української греко-католицької церкви згадати також, що історія минулого століття нашої Церкви знала й темні і духовно трагічні моменти. Вони полягали в тому, що деякі сини й дочки Української греко-католицької церкви, на превеликий жаль, свідомо і добровільно заподіяли кривду своїм ближнім з рядів свого рідного народу чи інших народів. За них усіх у Твоїй присутності, Святіший Отче, від імені Української греко-католицької церкви бажаю просити прощення у Господа, Творця і Батька нас усіх, як також у тих, кого ми, сини і дочки цієї Церкви, в будь-який спосіб скривдили. Щоб не тяжіла над нами жахлива минувшина і не затруювала наше життя, ми радо прощаємо тим, хто в будь-який спосіб кривдив і нас. Ми переконані, що в дусі взаємного прощення ми зможемо спокійно приступити до цього спільного з Тобою служіння Божественної літургії в сподіванні, що так – із щирою й кріпкою надією – вступаємо в нове і краще століття».

«Дякую Тобі, Україно!»

Свій візит Іван Павло ІІ підсумував словами, які і зараз звучать пророчо.

«Дякую тобі, Україно, що оборонила Європу своєю невтомною та героїчною боротьбою проти загарбницьких орд, – сказав Понтифік. – Нехай Господь дасть мир тобі, Український Народе, бо ти з наполегливою і одностайною відданістю нарешті привернув собі свободу й розпочав віднаходити своє істинне коріння та докладаєш великих зусиль, щоб стати на шлях реформ і дати всім можливість жити та сповідувати власну віру, власну культуру й власні переконання в рамках свободи та справедливості». 

По своєму візиту Іван Павло ІІ залишив українцям щирий духовний заповіт. «Єдність та злагода! Ось таємниця миру та умова справжнього й стабільного соціального прогресу. Завдяки цій взаємодії намірів та дій Україна, батьківщина віри та діалогу, зможе побачити визнаною свою Гідність у колі інших народів. (…) Молю Всемогутнього Бога, щоб благословив тебе, Український Народе, і щоб зцілив усі твої рани. Його велика любов нехай наповнить твоє серце і нехай провадить тебе у третє тисячоліття християнства до нового майбутнього».

«Посланець Бога нас благословив» – так лаконічно й влучно підсумувала візит понтифіка в Україну Ліна Костенко.

 

Підготувала Тетяна Ігнатченко