Пам’яті командира екіпажу БПЛА Богдана Левуся (позивний «Кулома»)

«Квіти сплетуться колючою проволкою, стебла перетворяться на ягозу, маки заплачуть кров'ю, соняшник зимою побачить росу» - незадовго до загибелі Богдан написав свій останній вірш.

Загибель Богдана на війні з російськими окупантами вражає непоказною тишею навколо цього лиха в родині політолога Дмитра Левуся. А ще тим, що це сталося прямо на Великдень, і ховати сина батькові випало у свій день народження.

Хлопець пішов на війну добровольцем у лютому 2025 року, неухильно готуючись до цього, розповідає Укрінформу Дмитро. 

«Він довго готувався - збирався з духом, готувався морально, фізично. Ми лише згодом це зрозуміли. У нього завжди були знайомі в «Азові», і він уже був націлений на цю бригаду. Він не був мілітаристом, але однозначно був патріотом. У Богдана, наприклад, був Telegram-канал, де він публікував свої вірші, робив огляди сучасної музики, української в основному. Ось там він певними міркуваннями про війну й місце кожного в ній ділився у 2024-му та й раніше», - каже батько. 

Богдан із батьком

А ще наприкінці липня 2022 року, уже після Оленівки, Богдан сам пікетував представництва Міжнародного Комітету Червоного Хреста з вимогою визволення оборонців «Азовсталі».  

Листівки з вимогою сприяти визволенню бранців "Азовсталі"

«Він зробив листівки і розклав по їхніх машинах, порозвішував поруч. До нього виходив співробітник МКЧХ, у них була розмова – Богдан йому сказав, що вони не виконують свою роботу. Бо вони й справді не виконують свою роботу або роблять її не за духом, а за літерою і суто формально, а ще займають позицію підігрування агресору», - вважає Дмитро. 

Листівки з вимогою сприяти визволенню бранців "Азовсталі"

Богдан тоді записав і виклав відео про це пікетування та спілкування з чиновником МКЧХ, яке привернуло увагу багатьох людей.  

За словами батька, з осені 2024 року у родині вже було зрозуміло, що Богдан морально готовий і піде на фронт.  

«І пішов на початку лютого 2025. Пройшов цей жорсткий курс підготовки в «Азові». І з травня він уже служив, а з червня виконував бойові обов'язки. І достатньо швидко, десь після кількох виходів, він уже був командиром екіпажу БПЛА. Тобто в нього був хист до цього. Коли була необхідність, він вчив тих, хто прийшов після завершення курсу БЗВП і до техніки був здібний, за потреби працював з інженерами. Побував на Торецькому, Покровському, Добропільському напрямках, у Клебан Бику, в інших місцях», - розповідає Дмитро, зсилаючись на побратимів, які були з ним на бойових виходах, жили поруч. Кажуть, був зібраним та «духовитим» на бойових завданнях. 

Богдан у березні 2025 року під час БЗВП

Та враз батько повертається до дитинства Богдана, згадує, яким він ріс, як захоплювався фотографією, освоюючи її в усіх виглядах і техніках. 

«Він по життю займався фотографіями, пройшов практично весь шлях історії фотографії, різні способи проявлення плівки та друку зображень. Наприклад, є такий метод «ціанотипія», коли виходять такі синенькі фото, сам зібрав ультрафіолетову лампу для цього. Різні експерименти проводив, наприклад, накладання одного кадру на інший, гру світла й тіні, проявляв фотоплівку в чайній заварці або в розчинній каві, на рентгенівських плівках і скляних пластинах фотографував. Тобто він освоював і ті технології, які вже відмерли. Йому було абсолютно все цікаво, що пов’язане з фотографією. Працював з багатьма плівковими фотоапаратами, у тому числі дуже давніми, лагодив їх, навіть зробив один подібний до давніх за допомогою 3D-друку. Обробляв фото різними способами. І не віддавав переваги якомусь одному жанру, напряму чи стилю. Не розставався з фотоапаратами й на фронті», - розповідає Дмитро, в якого на обкладинці у Фейсбуці фотографія, яку син зробив на фронті, у Костянтинівці.  

Найбільшим захопленням Богдана була фотографія

У 2024 році відбулась невелика виставка робіт Богдана, де був представлений його проєкт «Yamatogreatdeath», розпочатий навесні 2020 року. Хлопець наголошував, що це дещо експериментальне, незвичне для нього, обмежене лишень своїми особистими рамками.  

На фотографіях Богдана відображена його любов до Києва, соціальна проблематика віддзеркалює його чуйність та доброту, він фіксує звичайні речі з незвичайних ракурсів. На початку червня 2026 року в одному з барів у центрі міста друзі Богдана організували виставку його робіт, на якій представили як і старі роботи, так і ті, що він зробив на війні.

Фотороботи Богдана

Це ще один із його вимірів життя - «барна тусовка», і це не лише про рецепти коктейлів та особливості роботи баристи, адже ті, хто працює, спілкується і дружить у цій сфері - оточення сина - дуже патріотична молодь, яка живе підтримкою нашого війська, багато хто з неї воює.  

Так само, як і з його «фототусовки», серед яких є і такі ж фанати фотографії, і чуйні світлі люди. Хтось із них на дошці памʼяті на виставці написав, що буде ще «зустріч біля віконечка», тобто там, де здавалися плівки на проявку та скан і де точилися багатогодинні розмови.  

«На вечорі памʼяті перед виставкою друзі та побратими розповідали про нашого сина. Взагалі вражає, скільки в Богдана виявилося знайомих і щирих друзів, і як вони говорять про його доброту і тепло», - каже Дмитро.

Богдан закінчив коледж радіозв’язку, рік встиг повчитися у Києво-Могилянці на філософському факультеті, але зрозумів, що це не його, тому вступив до університету інформаційних технологій, який закінчив вже під час повномасштабної війни, написав дипломну роботу про роль штучного інтелекту для роботи БПЛА. 

«Він ходив на військову кафедру, але оскільки уже були думки піти служити так, як він хоче, за конкретним напрямом, то офіцерське звання могло б цьому стати на заваді. Тому він повністю пройшов курс військової кафедри, але не поїхав на збори і відповідно не отримав офіцерського звання», - каже батько. 

На фронті Богдан узяв собі позивний «Кулома».

Богдан після повернення з бойового виходу

«Мене всі питають – а чому «Кулома», що це? А це ерзянською мовою «смерть». Моя мама за походженням частково ерзянка. Цей фіно-угорський народ наразі майже зросійщено, росіяни обʼєднують його з мокшанами і звуть мордвою, хоча це невірно. Бодя, коли був маленький, ерзянською мовою кілька разів, починаючи зі своїх восьми років, на днях культури національних меншин виступав і читав «Заповіт» Тараса Шевченка, «Кармавтома» ерзянською. Початок становлення ерзянського товариства в Україні, яке він спостерігав у своєму ранньому віці, вочевидь, справило на нього враження, - пояснює Дмитро. - Хоча, звичайно, Богдан - українець, і давня історія предків, серед яких були козаки, де був Голодомор, розкуркулення, війни, разом з історією родини бабусь і дідусів з маминого та батькового боків, своє власне життя сприймалося ним як єдиний процес, що триває».

Богдан Левусь загинув 12 квітня 2026 року – на Великдень. Ховали його в день народження батька Дмитра. Відспівували Богдана у Михайлівському золотоверхому соборі, похований військовий на Національному військовому меморіальному кладовищі.  

Попрощатися з Богданом зійшлося до двохсот людей – його друзі й знайомі, близькі й приятелі родини, побратими з «Азову». 

«Ми Богдана ховали на мій день народження і якраз на дев'ятий день після його загибелі. Це було 21 квітня. Він загинув на Великдень. Якраз було оголошене Москвою так зване пасхальне перемир'я, хоча ні в кого не було щодо цього жодних ілюзій», - каже батько.

Незадовго до загибелі Богдан написав у бліндажі на передовій свій останній вірш: «Квіти сплетуться колючою проволкою, стебла перетворяться на ягозу (особливий вид колючого дроту - ред.), маки заплачуть кров'ю, соняшник зимою побачить росу». 

«Богдан не збирався помирати, я точно можу сказати, і робив усе, що має робити воїн, аби жити і перемогти. Та це його останній вірш, і він стане епітафією на його пам’ятнику», - обіцяє Дмитро.

Цьому усміхненому, світлому й лагідному вдачею юнаку, який пішов добровольцем захищати Батьківщину, тепер назавжди 25.

Уклін і шана Герою! 

Фото надані родиною

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform