137 років найбільшому порту українського Азову

 

Сьогодні Маріупольський порт – найбільший український порт на Азовському морі – відзначає 137 років. 2 вересня 1889-го, коли було відвантажено перші 18 вагонів з вугіллям, є офіційною датою початку його експлуатації як порту, орієнтованого на розвиток економічного потенціалу регіону.

Варто зазначити, що на той час на території Маріуполя вже близько 90 років існував інший порт – у гирлі річки Кальміус. Але він розташовувався у мілководному місці і не міг приймати великі судна, тож вантажі (здебільшого, зерно) спочатку  вантажили на човни, а вже потім доправляли на судна, які стояли на рейді.

Така ситуація не відповідала потребам регіону в умовах стрімкого розвитку вугільної та металургійної промисловості, тож відкриття порту в глибоководному місці (за межами тогочасного Маріуполя) було оптимальним варіантом для того, щоб забезпечити порту можливість нарощувати потужності.

Цей розрахунок себе виправдав: на початку ХХ століття Маріупольський  порт являв собою модерне на той час підприємство – з аванпортом, Хлібною та Вугільною гаванями, ремонтним басейном, пристанями та елінгом для малих суден. Він був провідним у Російській імперії, поступаючись лише портам Одеси, Баку та Астрахані. І це при тому, що не обробляв вантажів військового призначення аж до Першої світової війни.  Ця ситуація змінилася вже під час воєнних дій, коли у 1918-1920-х роках у Маріупольському порту базувалася Азовська військова флотилія. 

У перше десятиліття совєцької влади Маріупольський порт занепав і лише у 1930-х роках був розширений та механізований: зʼявилися крани, навантажувачі, транспортери. А у 1934 році там відкрили елеватор, який  міг вмістити 50 тисяч тонн збіжжя, відібраного совєцькою владою у селян.    

По тому, під які вантажі пристосувався порт, можна було визначити пріоритети совєцької влади. До початку 1940-х років його повністю переорієнтували на перевалку руди, агломерату та металу, а після нападу Німеччини на СРСР (до окупації Маріуполя нацистами) через порт проходили військові вантажі та боєприпаси, крім того, він став важливою логістичною складовою евакуації – морем вивозили промислове обладнання, госпіталі тощо. 

Нацистська влада, окупувавши місто, не була зацікавлена у роботі порту, на відміну від влади совєцької: за тиждень після повернення Маріуполя під червоні прапори робота порту була відновлена для прийому військових вантажів.
Хоча на двоєнний рівень Маріупольський порт вийшов лише у середині 50-х років ХХ століття: до того часу суттєво розширилася номенклатура вантажів, і у 1955 році порт знову відкрили для заходу іноземних суден, а у 1964 році був побудований новий морський вокзал. 

Кінець 60-х – початок 80-х років ХХ століття є важливим етапом у розвитку морської галузі Маріуполя. У 1967 році було відновлено роботу Азовського морського пароплавства, і порт приписки “Маріуполь” мали 123 судна далекого плавання та 22 – каботажних. Флот АМП заходив у понад дві сотні портів пʼятидесяти країн світу. У самому ж Маріупольському порту була суттєво розширена інфраструктура та оснащення. Порт мав 15 причалів (у тому числі два пасажирських). Комплексна механізація дозволила йому стати провідним в межах СРСР – саме маріупольські портовики забезпечували найвищі у Союзі норми обробки суден і вагонів на навалювальних вантажах. 

У незалежній Україні Маріупольський порт зберіг за собою статус одного з найпотужніших підприємств морської галузі, постійно модернізуючи виробництво, а також забезпечуючи своїм працівникам високі стандарти соціального захисту. Порт обробляв різні види вантажів: від зернових, навалювальних до металопродукції та контейнерів.    

З початком Війни за незалежність України Маріупольський порт опинився в складних умовах, особливо після будівництва російськими окупантами Керченського мосту, який не лише негативно вплинув на екологію Азовського моря, а й суттєво обмежив можливості іноземних суден потрапляти до надазовських портів.

Маріупольські портовики впоралися із цими викликами, і попри незаконні штучні обмеження, які виставляла російська держава-терористка, у 2021 році обсяг вантажопереробки Маріупольського порту становив близько 7 млн тонн. На підприємстві працювало 2815 працівників, здійснювалася масштабна реконструкція причалів, залізничних колій, гідротехнічних споруд, був суттєво модернізований парк кранів, техніки та механізмів. Для забезпечення безперебійної роботи порту в період зимової навігації на додачу до криголама “Капітан Бєлоусов” було придбано два багатоцільові буксири льодового класу – “Капітан Маркін” та “Капітан Меркулов”. У найближчих планах було будівництво двох терміналів – для контейнерних та навалювальних вантажів. А 1 червня 2022 року мав запрацювати вже побудований новий зерновий термінал.

Ці плани перекреслили російські окупанти, які з 24 лютого 2022 року протягом 86 днів перетворювали Маріуполь на руїни, вбивши десятки тисяч його жителів. Маріупольський порт був одним з укріплень, де тримали оборону українські захисники.

​​​​​​​

Після окупації Маріуполя росіяни використовують порт як логістичний вузол, постачаючи зброю та вивозячи награбоване українське зерно, вугілля і метал.

Нині, у 2026-му, українські Збройні Сили, зокрема Сили безпілотних систем суттєво обмежили окупантам ці можливості, завдаючи системних нищівних ударів по їхнім суднам: для того, щоб покласти край російському мародерству і повернути своє – під наш український прапор. 

Фото Сергія Ваганова і Євгена Гончаренка