Пам’яті солдата Олексія Ятченка (позивний «Тихий»)
Воював у складі 131-го батальйону 112-ї бригади ТрО.
Олексій народився 12 березня 2001 року в селі Новий Білоус Чернігівського району.
Закінчив загальноосвітню школу-інтернат в 2018 році та вступив до Чернігівського центру професійно-технічної освіти за спеціальністю «Кухар». Після закінчення навчання працював за фахом. Батьки Олексія померли рано, вихованням хлопця займалася бабуся та сестра.
З початком широкомасштабного вторгнення Росії 21-річний доброволець мобілізувався до лав Сил оборони та доєднався до складу 131-го окремого батальйону територіальної оборони 112-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Воював у складі підрозділу на Гостомельському напрямку.
Перше знайомство пригадав побратим Олександр.
«Коли я вперше познайомився з Льошею, ми одразу знайшли спільну мову, з ним було легко і цікаво. До речі, "Тихий" - то був його вже другий позивний, спочатку в нього був позивний "Малиш", але через певний час, коли всі побачили його в роботі, стало очевидним, що він давно вже не "Малиш"», - каже Олександр.
«Тихий» разом із побратимами на Донеччині. Фото побратима Олексія з позивним «Док»
Після деокупації Київщини, восени 2022 року, підрозділ «Тихого» перекинули на Донеччину. Воювали у Серебрянському лісі на Кремінському напрямку.
Період боїв у Серебрянському лісі пригадав побратим Олексій з позивним «Док».
«Ми з "Тихим" досить близько спілкувалися, попри подвійну різницю у віці. Він спочатку мені "викав", але я попросив його, аби він звертався до мене, як і я до нього — Льоша. Він був зовсім молодий хлопець, але за характером — залізний тип. За свої переконання завжди пер до кінця. Під час бойових виходів викладався на повну.
«Тихий» разом із побратимом облаштовують позицію. Серебрянський ліс. Фото побратима Олексія з позивним «Док»
Якось на одній з нових позицій сталося так, що у нас була одна саперна лопата на двох. Це було взимку 2023-го. Мінус п'ятнадцять, земля мерзла, химерний Серебрянський ліс. До позицій окупантів доплюнути можна. Копали по черзі — один з усієї сили риє, інший в цей час поруч відхекується. Я видихався швидше, а Льоха мене жалів і беріг моє самолюбство — відбирав у мене лопату, не чекаючи, поки я остаточно «здохну», - говорить «Док». - Через кілька годин копу ми остаточно виснажилися. Коли настала моя черга відпочивати, я вирубився прямо на снігу під сосною. Льоша обережно ткнув мене держаком лопатки: «Док, не сміши, русня поруч, а ти на весь ліс хропеш як трактор». Ми потім часто зі сміхом згадували цей епізод....».
Під час одного з бойових виходів на позиції в Олексія влучив ворожий танковий снаряд, «Тихий» отримав контузію.
«Тихий» разом із побратимами на Донеччині. Фото побратима Олексія з позивним «Док»
Після лікування та повернення підрозділу до Києва на відновлення Олексій взявся допомагати на кухні.
Цей час пригадав побратим Дмитро з позивним «Демократ».
«Після Серебрянського лісу, коли нас вивели на відновлення, ми з Льошею потрапили чергувати на кухню. Льоха був життєрадісний хлопак, як згадаю, яку він пив каву, його улюблена була еспресо і п’ять ложок цукру, щоб ви розуміли, це була не кава, а кавовий сироп», - розповідає «Демократ».
За словами Дмитра, «Тихий» любив готувати різні страви, в нього це гарно виходило, особливо суші.
«Льоша до війни працював кухарем, і щоб ви розуміли, коли він чергував на кухні, це було свято, їжа була неймовірно смачна. Він був душею компанії, товариський, веселий, але водночас тихим. Він не прагнув підвищеної уваги до себе, мало говорив, але багато робив», - каже «Демократ».
«Тихий» під час приготування їжі. Фото побратима Олексія з позивним «Док»
Після відновлення, восени 2023 року, «Тихий» з побратимами знову відправився на Схід. Цього разу — на Бахмутський напрямок.
«У 2023 році, коли ми поїхали під Кліщіївку, в Льоши були проблеми з ногами, йому потрібно було лягати на операцію, але, незважаючи на біль, він йшов захищати народ України. Як зараз пам'ятаю його слова: "От вийдем на ротацію, займусь здоров'ям і знову в бій". На жіль, це останні слова, котрі я від нього почув…», - каже «Демократ».
Олексій із позивним «Док» додає:
«Від перевантажень у «Тихого» почали боліти і набрякати колінні суглоби, але всі мої вмовляння серйозно обстежитися і водночас трохи перепочити він ввічливо, але твердо відкидав і продовжував воювати: "Док, у всіх свої болячки, але треба їб*шити".
Закинеться ібупрофеном, намастить суглоби гелем з диклофенаком, суне в наплічник еластичні бинти — і знов на вихід. Потім я перевівся до іншого підрозділу, але ми продовжувалися регулярно спілкуватися. Останній раз я бачив Льошу по відеозв'язку незадовго перед його загибеллю. У нього знову боліли і набрякали коліна, я знову просив його зробити все, аби як слід обстежитися і пролікуватися. Він знову відмовився», - пригадує «Док».
20 листопада 2023 року під час бойового завдання на Бахмутському напрямку в районі населеного пункту Кліщіївка життя Олексія Ятченка обірвав ворожий мінометний обстріл.
«Він був дуже тактичний і чуйний. Серце в нього було велике. Кожне "був, було" у цьому спогаді б'є по голові і стає комком поперек горла», - говорить «Док».
Указом Президента України «За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку» солдата Олексія Ятченка було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Поховали захисника 28 листопада 2023 року в рідному селі Новий Білоус на Чернігівщині.
Прощання з
Вічна пам’ять та шана Герою!
Олександр Кіфорук
Фото з архіву Олексія з позивним «Док» та «Час Чернігівський»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform