Пам’яті Владислава Яковенка, позивний «СКАЛА»
Любив життя, свою сім’ю, країну і вірив у щасливе майбутнє.
Владислав Яковенко «СКАЛА» народився 26 квітня 1999 року в селі Пологи Теплицького району Вінницької області, жив у селі Бубнівка Гайсинського району. Закінчив Національний університет біоресурсів і природокористування України за фахом «машиніст шліфувальних установок». Працював у ПрАТ «Зернопродукт МХП» у місті Ладижин. Паралельно із навчанням в університеті закінчив військову кафедру, отримавши звання молодшого лейтенанта.
Мріяв жити у великому місті, побудувати успішний бізнес. У 18 років придбав перший свій автомобіль, причому – за власні кошти. У 2019-му під час навчання створив сім’ю, разом із дружиною Юлією проживав у Києві. Згодом у подружжя народилася донька Поліна.
Владислав завжди був енергійний, наполегливий, волелюбний, досягав усіх поставлених цілей. Мав загострене почуття справедливості. Був чудовий, люблячий, вдячний син, брат, племінник, онук. Найкращий, уважний, чуйний чоловік і батько.
За словами дружини Героя Юлії, Владислав любив життя, свою сім’ю, країну і вірив у щасливе майбутнє. «Його мужності та впевненості у своїх силах позаздрив би кожний. Цьому обов’язково навчатиму нашу доньку».
З початку повномасштабного вторгнення був одним із організаторів підготовки рідного села до оборони (блокпости, чергування, всі організаційні питання).
«Мене часто запитували: «Він такий серйозний і часто злий, як ти з ним живеш?» Але поруч зі мною це була найніжніша і найтурботливіша людина», – так Юлія згадує свого чоловіка. Вона пам’ятає його як чоловіка, який умів підтримати, розвеселити, подбати та бути справжньою опорою. Їх поєднували глибоке розуміння та любов. Владислав дуже любив дружину і доньку, називав їх «мої дівчатка».
З листопада 2022 р. служив у Збройних силах України. Позивний «Скала» отримав завдяки своїй силі, рішучості та безстрашності – він завжди йшов першим, що у розвідку, що у бій.
З 9 листопада 2022 р. по 7 січня 2023 р. навчався за програмою курсу підвищення кваліфікації осіб офіцерського складу Збройних сил України» за спеціальністю: бойове застосування аеромобільних (повітрянодесантних), десантно-штурмових, гірсько-піхотних і морської піхоти зʼєднань, військових частин, підрозділів. 30 грудня 2022 року був призначений командиром десантно-штурмового взводу у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді ЗСУ.
Брав участь у боях під Кремінною (Серебрянський ліс), Купʼянський напрямок (Перший Лиман). За словами побратимів, «Скала» не боявся нічого, ризикував, прикривав усіх, завжди йшов першим. Отримав мінно-вибухове поранення: осколок ударив через плече і зупинився перед сонною артерією. Після реабілітації повернувся назад у стрій.
Командир роти з позивним «Титул» згадує, що познайомився з Владом на початку січня 2023 року. Тоді до бригади після курсів підвищення кваліфікації прибули четверо лейтенантів, серед них був і «Скала». Ми тоді штурмували позиції противника в Серебрянському лісництві. Влад хотів піти на штурм з хлопцями, а я попросив його залишитися на командно-спостережному пункті. Того дня Влад організовував евакуацію, допомагав із пошуком поранених і завдяки його швидким рішенням вдалося врятувати багато життів.
«Потім у січні та лютому 2023 року ми стояли в обороні й відбивали штурми противника. Іноді виїжджали в Лиман, де проводили заняття для сержантів і солдатів. Влад добре справлявся з тим, пояснював бійцям елементи бойової підготовки. З першого дня він здобув авторитет у підрозділі. Мені подобалося, що в моїй роті є такий командир взводу», – додає «Титул», командир роти.
У 2024 офіцер пройшов селекцію ССО (Q-курс), перевівся до 140-го центру ССО Збройних сил України. Він мав надзвичайно складну підготовку, величезний багаж знань і навичок. Капітан Владислав Яковенко був командиром групи спеціального призначення, роти спеціального призначення, загону спеціальних операцій.
Загинув Владислав 7 липня 2025 року в районі населеного пункту Садки Сумської області. У стрілецькому бою він зазнав вогнепального поранення і вісім годин боровся за життя. Йому було 26 років…
Побратими з групи, якою командував Владислав, розповідають, що «Скала» був рішучим та досвідченим командиром, його поважали в колективі та бачили в ньому лідера. Свій життєвий шлях він прокладав через випробування, які завжди блискавично долав. Він мав і силу, і розум, щоб звертати гори. І невимовно боляче, що зараз про це лишилися тільки спогади...
Поховали воїна у селі Бубнівка Вінницької області.
У захисника залишились мама, батько, дружина, донечка, брат і велика родина, яка його любила та підтримувала у всьому.
Владислав нагороджений відзнаками: «Ветеран війни – учасник бойових дій», «Срібний хрест» та почесним нагрудним знаком «Іду на Ви» IV ступеня.
«Влад був надзвичайно сильним і сміливим сином своєї держави. Його дуже хвилювало майбутнє країни, в якій ми повинні виховувати наших дітей. За ним йшли у найтемніші часи і не боялись, бо він був попереду. Коли все довкола трусило від вибухів, він не боявся і безстрашно дивився ворогу в саму душу. Любимо тебе назавжди», – сказала дружина Юлія.
Марія, волонтерка та засновниця бренду одягу Brave Samurai Company, запропонувала Юлії відкрити збір памʼяті й допомогти його групі.
Ціль збору – 354 тисячі гривень на 2 тепловізійні багатофункціональні монокуляри Falcon CLE625 V2 inFOV. За 2 тижні вдалося зібрати 172 тисячі гривень. Підприємство, де працював Владислав, відгукнулося і подвоїло суму, а благодійний фонд «МХП–Громаді» Вінницького хабу додав решту коштів та закупив монокуляри для побратимів «Скали».
Зовсім недавно, 18 червня 2026 року, на честь Владислава провели турнір пам’яті. А 28 червня під час «Забігу Честі» (засновано в пам’ять про Олексія Чубашева – військового журналіста і майора ГУР МО) Юлія пробігла дистанцію 5 кілометрів. На Алеї Хоробрих у Києві на ВДНГ встановили портрет Владислава Яковенка.
Фото з: yakovenko.memorial.ua, сайту Книга Героїв, сайту https://requiem.army/
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform