Пам'яті старшого солдата Дмитра Пую (позивний «Кухар»)
Мати загиблого захисника видала книгу його віршів.
Вродливий, стрункий юнак, у якого при посмішці з’являлася мила ямочка на щоці. Чернівчанин Дмитро Пую мав багато планів і мрій. Хотів пізнавати світ, подорожувати, займатися улюбленою справою і зустріти кохану людину.
А ще він писав вірші. Публікував на сторінках своїх соцмереж і планував згодом їх надрукувати. Навіть підібрав варіанти обкладинок до майбутньої збірки.
Однак не встиг: усе перекреслила війна. 4 травня 2025 року Дмитро загинув на Сумщині під час виконання бойового завдання. Йому було лише 28 років. Разом із ним загинули побратими Костянтин Ковбаснюк і Олег Звенигородський. На прощання з трьома захисниками зійшлося мало не пів міста...
Мати Дмитра, пані Світлана, втілила задум сина вже після його загибелі. Вона видала його вірші у збірці під назвою "Шлях мого життя". Обрала з телефону сина один із тих варіантів обкладинки, які він заготував. До збірки увійшла понад сотня поезій, написаних захисником: роздуми про життя, кохання, війну...
Пані Світлана зачитує вірш сина, який її особливо зачепив:
«Серед безмежних сподівань, що буде так, як ти захочеш, роби і думай без вагань. Життя, як блискавка, проскочить. Цінуй цю мить, поки є час, роби добро, доки є сили, й не загубися серед мас, будь носієм своєї віри...»
"Такі мудрі роздуми, начебто він прожив 80 років", - зауважує мати у розмові з кореспонденткою Укрінформу.
Ми сидимо вдома у родини. Мати показує кімнату сина.
"Ось тут його ліжко, хоча він любив постелити матрац на підлозі і так спати - спина боліла", - розповідає пані Світлана.
На тумбочці - фотоальбом Дмитра, його нагороди, видана книга, квіти і цукерки.
"Днями Дмитро приснився нашій сусідці. Сказав уві сні: "Так би цукерок поїв". То я й поклала у миску. Шукаємо будь-які знаки від нього, нехай навіть це сон. Так нам бодай трішки легше", - пояснює жінка.
Гортаємо фотоальбом із дитячими та юнацькими світлинами захисника. На них він грається з друзями, рідними, подорожує, займається спортом. На всіх - усміхнений, щасливий...
У сусідній кімнаті лежить стос картин, зібраних із двох, чотирьох, а то й більше тисяч пазлів. Це було захопленням Дмитра: у вільний час він годинами міг їх збирати. Найбільше йому до вподоби були пазли із зображенням різних міст. Юнак обожнював подорожі.
"Син мріяв мандрувати. Казав - світ такий гарний! На жаль, майже ніде не встиг побувати... Коли вони з братом ще були маленькими, я купила пазли і ми разом збиралися зимовими вечорами і складали їх. Це було весело і цікаво. Згодом Дмитро вже сам захопився цим заняттям”, - згадує мати.
На столі лежить пазл із зображенням міста Барселона. Його захисник вже не встиг до кінця зібрати. А мати так і залишила...
Також на стіні - велике фото Дмитра.
"Це подарунок синові на 28-річчя. Я не знала, що йому подарувати. Вирішила зробити фото. Воно стало останнім", - зітхає пані Світлана.
Вірші юнак почав писати ще з 17 років. Публікував на своїй сторінці в Instagram. Мати якось прочитала і здивувалася: "А чиї це вірші?" "Мої", - відповів Дмитро. Пані Світлана запропонувала їх видати. "Після війни надрукуємо", - відмахнувся син.
Тоді вже й справді було не до збірки. Коли почалася повномасштабна війна, Дмитро вступив до лав 107-ї окремої бригади тероборони. Певний військовий досвід мав, адже пройшов строкову службу. Спочатку був на посаді кухаря. Готувати він умів смачно, адже закінчив інститут за спеціальністю "Харчові технології". З другого курсу працював у ресторані.
Згодом їхній підрозділ відправили на Сумщину. Там захисника записали в кулеметники. У травні 2025 року Дмитро з двома побратимами загинув під час виконання бойового завдання.
За кілька хвилин до загибелі прислав матері повідомлення, що з ним усе гаразд.
"О 4:18 він написав мені, що вийшов із позицій і з ним усе добре. Прокинувшись, я прочитала і стало спокійніше на душі. Дивно, але не було відчуття, що сталося страшне. Пізніше мені повідомили, що о 4:30 син загинув...", - ділиться жінка.
24 вересня Дмитрові Пую мало виповнитися 30 років. Але вітати сина довелося біля його могили...
"Такий молодий, вродливий, веселий, талановитий... Стільки було мрій, сподівань... Я часом дивилася на нього і уявляла, якими гарними будуть у нього діти, як я бавитиму внуків. Тепер же мені світ упав, розбилися всі надії. Не знаю, як жити далі з цим болем..." - каже пані Світлана.
Книгу "Шлях мого життя" можна придбати через соцмережі родини. Усі кошти від продажу збірки передадуть на допомогу Збройним Силам України, зокрема, 107-й бригаді тероборони, в якій служив старшим солдатом Дмитро Пую.
Галина Олійник
Фото авторки
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform