Пам’яті старшого сержанта Ольги Таран (позивний «Зима»)
Там, де вона була, завжди лунав сміх
1 жовтня 2026 року Президент Володимир Зеленський присвоїв звання Герой України (посмертно) Ользі Таран, яка загинула в Маріуполі.
Старший сержант Ольга Таран – перша жінка-військовослужбовиця Військово-Морських Сил, удостоєна найвищої державної нагороди. Для 36-ї окремої бригади морської піхоти – це честь та біль одночасно. Ольга сім років служила медиком у танковому батальйоні. Загинула 12 квітня 2022 року, коли надавала допомогу пораненому.
Можна говорити багато офіційних слів. Але найкраще про Ольгу, або як її називали танкісти, Олександрівну, розкажуть її побратими та посестри.
«Там, де була Оля, завжди лунав сміх. Без настрою я бачила її кілька разів, і то недовго. І на все в неї була відповідь: «Зате я красива». Оля дійсно була дуже красивою. Дуже добра, завжди усіх старалася підтримати. Якщо у хлопців справді щось боліло, Оля робила все можливе, щоб допомогти – давала направлення до лікаря, йшла з ними в медроту. Іноді хлопці «косили». Підходили до неї: «Олександрівно, тут болить, там болить, що робити?» Оля підходила і гладила по плечу зі словами: «У котика хай болить, у собачки хай болить, а в тебе не болить… Все, минулося? Я й досі переслуховую її голосові, перечитую повідомлення, дуже за нею скучаю», – говорить Оксана Вознюк.
«В кінці 2020-го отримав поранення, була дуже висока травматична ампутація лівої ноги з великою крововтратою, тому що навіть турнікет не було як накласти. Оля все ж наклала турнікет, перетиснула артерію, мене швидко доправили на шпиталь. Увесь час вона була поряд, не давала мені заснути, заспокоювала, тримала за руку. Після того я пообіцяв, що доньку назву на її честь», – ділиться спогадами Сергій Скоробогатько.
«Я завжди знав: раптом щось станеться зі мною чи з моїм екіпажем, Ольга точно найпершою прибіжить на допомогу. Летіла, не замислюючись про власну безпеку. Це Людина з великої літери, без перебільшення, героїня. Для мене честю було служити разом. Коли з побратимами були в полоні, ми до останнього сподівалися, що Оля вижила. На превеликий жаль, ні», – розповідає Олексій Коваль.
Пам’ятаємо подвиг посестри. Назавжди в наших серцях. Честь!
Аліна Логвиненко
Фото: 36 окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform