Пам’яті музикознавця та розвідника Івана Кузьмінського (позивний «Доцент»)
Мріяв повернути Україні її справжню музичну спадщину
Іван Кузьмінський був відомий в науковому колі та світі музики. Тонко розбирався у своїх темах, за що його любили на конференціях та лекторських залах. Адже його присутність означала, що тема буде розкрита до деталей.
Іван Кузьмінський народився 5 жовтня 1983 року у місті Бердичів на Житомирщині. З дитинства обожнював музику. Паралельно з навчанням в Десятій середні школі навчався в Бердичівській музичній школі.
Згодом освоїв фах хорового диригента Житомирському державному музичному училищі ім. В. С. Косенка. Вищу освіту здобув у Київській консерваторії (нині Національна музична академія імені Петра Чайковського).
Викладав в рідному музучилищі та навчався в аспірантурі. У 2014 році захистив дисертацію на тему "Витоки, музична теорія та виконавська практика партесного багатоголосся" та отримав ступінь кандидата мистецтвознавства.
Спільно з старшим науковим співробітником Національного музею історії України Владиславом Безпальком, Іван Кузьмінський досліджував історію української музики. Зокрема перша стаття історика та музикознавця була присвячена музичному повсякденню Волині XVI – початку XVII століття.
“Ця робота поставила нам дуже високу планку. Далі ми ще багато працювали над різними дослідженнями, результатом яких ставали спільні наукові публікації. У нас був дуже плідний тандем: історик і музикознавець, все ж, по-різному дивляться на ті самі речі і в цій міждисциплінарній роботі народжувалися й реалізовувалися чудові ідеї”, - згадує про цю роботу Владислав Безпалько.
Історик зазначає, що я Іван мріяв повернути Україні її справжню музичну спадщину.
“Так склалося, що тривалі періоди без власної державності давалися взнаки на сприйнятті того, що є нашим, і що насправді є нашим, а не нав’язаним. Так, у нас забирали кращих людей, навіть якісь наші архіви знаходяться не в Україні. Натомість для нас писали вигідну іншим «нашу» історію, нав’язували певні наративи, що не завжди є правдивим. Іван це відчував та хотів змінити такий стан речей у своїй галузі”, - пояснює Безпалько.
У 2019 році завдяки Іванові сталася знакова для становлення української історичної музикології подія: в експозиції Національного музею історії України він виявив раніше не відомий рукопис музично-теоретичного трактату XVIII століття.
Окрім ґрунтовної наукової роботи, Іван Кузьмінський працював режисером на дитячому телеканалі “МаляткоTV”.
«Все, що виходило в ефір телеканалу «Малятко», все проходило через руки й вуха Івана. Він зробив мультиплікаційні кліпи до всіх моїх і не тільки моїх пісень, які там транслюються, він вчив, як озвучувати мультфільми, допомагав входити в образ, шукати інтонацію, мільйони українських дітей по всьому світі дивляться цей телеканал, який від самого початку свого створення був україномовним і україноцентричним», – розповідала про його роботу співачка та композиторка Леся Горова.
З початком повномасштабного вторгнення Іван Кузьмінський долучився до Сил оборони України. Так, як він не мав попередньо досвіду служби, то чоловіка залишили служити в роті охорони Дарницького ТЦК. Однак після того, як росіян відігнали до Києва всіляко намагався потрапити в бойовий підрозділ. У грудні 2022 року старший солдат Іван Кузьмінський перевівся до 2 батальйону “Росомахи” 67-ї окремої механізованої бригади. Брав участь в боях на Харківщині та на Бахмутському напрямку.
“Підрозділ Івана добу тримав бій і змушений був відійти. Іван залишився на позиції із рештою суміжних підрозділів. Пробувши ніч під масованим артилерійським обстрілом з боку противника, він зумів вижити та повернутися у розташування підрозділу. Це було на початку березня 2023 року”, - згадує побратим Івана та завідувач Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка Мирон Гордійчук.
Іван був вмілим розвідник та сформував в батальйоні розвідвзвод, який мав очолити після отримання офіцерського звання. Однак 17 травня 2023 року загинув від кулі снайпера під час виконання бойового завдання в районі села Діброва на Луганщині.
Похований у Бердичеві. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять захиснику!
Джерела: The Claquers, Академія української преси, “ЦН.Блоги”
Фото: The Claquers
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform