1875 – народився Сергій Шемет, громадський та політичний діяч ХХ ст.
1875, 6 червня на хуторі Олександрівка Лубенського повіту на Полтавщині народився Сергій Шемет – борець за незалежність України у 20 столітті, діяч «Просвіти», «Братства Тарасівців», «Лубенської республіки», Української Народної Партії, один із засновників Української Партії хліборобів, співфундатор позапартійної організації «Український союз хліборобів-державників»; журналіст, співредактор журналу «Хліборобська Україна»; особистий секретар гетьмана Павла Скоропадського; брат Володимира і Миколи Шеметів.
Сергій Шемет, 1926 рік. Берлін, Ванзее. Фото: maidan.org.ua
Походив із давнього роду литовської шляхти Шеметів-Кежгайлів, який згадується в ще на початку 15 століття. Батько його, Михайло Казимирович Шемет був учасником Кримської кампанії 1853 — 1856 рр. Після закінчення військової служби одружився з дочкою полтавського поміщика Наталією Кучеровою. Мав трьох синів – Володимира, Сергія, Миколу – та доньку Єлизавету. Усі сини стали відомими діячами українського політичного і культурного відродження першої половини ХХ століття.
Михайло Казимирович був відомим поміщиком з репутацією людини передових поглядів. Володів близько 5 000 десятинами орної землі, побудував у Лубнах цегельний завод, деревообробну, суконну та тютюнову фабрику, мав власний млин та олійницю, крамницю зброї та багато інших підприємств. Обіймав посаду лубенського голови, потім був гласним міської думи. Вклав власні кошти у будівництво Лубенської жіночої гімназії й був її попечителем.
Сергій Шемет закінчив Технологічний інститут у Петербурзі, де очолював Українську студентську громаду. У 1900 році став фундатором культурного товариства «Родина». Місце навчання зумовлювалося ще й тим фактом, що в Петербурзі тоді жив і працював їх рідний дядько, відомий хімік Михайло Кучеров, професор Петербурзького лісового інституту. Попри російське оточення, брати Шемети зберігали українську ідентичність і спілкувалися українською.
Із 1902 року став провідним діячем Української Народної Партії (УНП) Миколи Міхновського. Брав участь у відкритті пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві 30 серпня (12 вересня) 1903 року, куди з’їхалися численні представники української інтелігенції та діячі культури, в тому числі делегати з усієї України.
Після революції 1905 року в Україні почалося політичне і культурне пожвавлення. Користуючись цим, брати Шемети започатковують першу україномовну газету на Лівобережній Україні «Хлібороб». Також у Лубнах вони створюють українські гуртки, виступають фундаторами місцевого осередку таємного товариства «Братерство Тарасівців», очолюють товариство «Просвіта».
Сергій (зліва) та Микола Шемети в Олександрівці на Лубенщині. 1910 рік. Світлина з архіву В. Ж. Шемета (Юліх, ФРН). Фото: szru.gov.ua
Разом із майбутнім діячем Української Народної Республіки Андрієм Лівицьким брати Шемети стали одними із «батьків-засновників» «Лубенської республіки» — політико-адміністративного комітету, проголошеного в грудні 1905 року й вигнав з території Лубен і околиць органи влади Російської імперії і дбав про самоуправління в Лубнах аж до 1907 року. У Лубенській республіці були навіть власні мілітарні сили — Лубенська самооборона, яка протидіяла арештам революціонерів царською владою, зупиняла єврейські погроми та взагалі підтримувала правопорядок на території «Республіки». Частина істориків називає «Лубенську республіку» «першою українською державою» у новітній історії.
У 1917 році Сергій Шемет став співзасновником Української партії хліборобів-демократів. У квітні 1918 року був серед ініціаторів скликання Хліборобського конгресу, на якому Павла Скоропадського проголосили Гетьманом України. Наполегливо виступав за українізацію гетьманського уряду.
Після перемоги антигетьманського повстання лишився вірним Скоропадському і разом з ним опинився на еміграції. Мешкав у Відні, Тарнові, Берліні, Парижі. Разом з Вячеславом Липинським і Дмитром Дорошенком заснував у Відні монархістський Український Союз Хліборобів-Державників. Був співредактором журналу «Хліборобська Україна» та інших гетьманських видань.
Члени Українського союзу хліборобів-державників. Сидять (зліва - направо): В’ячеслав Липинський, Павло Скоропадський, Сергій Шемет. 1922 рік. Фото: maidan.org.ua
На початку 1930-х оселився на віллі Павла Скоропадського поблизу Берліна, активно займався організацією роботи Гетьманської Управи і виконував різноманітні доручення гетьмана. Був особистим секретарем Гетьмана та членом Ради Присяжних. За дорученням Скоропадського намагався налагодити контакти з представниками емігрантських осередків в інших країнах, зокрема в Чехословаччині, Литві, Латвії, Естонії, Польщі, Чехословаччині, Австрії, щоб об’єднати їх на спільній платформі боротьби проти радянської окупації України. Лише в 1936 році Шемет здійснив низку поїздок до Варшави, Львова, Праги, де зустрічався з Андрієм Лівицьким, Євгеном Коновальцем, Василем Мудрим та іншими визначними діячами української еміграції.
Ще з 1930-х років потрапляє на розробку спецслужб НКВД. У листопаді 1943 року в 4 (розвідувальному) управлінні НКГБ УРСР з’являється окрема справа-формуляр Сергія Шемета, де йому дають таку характеристику: «Шемет Сергій – керівник канцелярії і преси Скоропадського, член Українського союзу хліборобів-державників. Колишній поміщик Лубенського повіту Полтавської губернії, колишній власник суконної фабрики в Лубнах. За освітою інженер-хімік. Веде здоровий спосіб життя. Дуже відданий Скоропадському і гетьманській ідеї. В Управі має великий авторитет і веде в ній основну роботу…».
Загибель Скоропадського в 1945 року внаслідок авіанальотів та бомбардувань союзницьких військ стала для Сергія Шемета великим ударом. Деякий час він перебував у західних зонах окупації Німеччини та в Парижі. Після 1953 року разом з племінником Богданом Шеметом переїхав до Австралії, де вони стали одними із засновників Союзу Українських Організацій Австралії (СУОА).
Помер 5 травня 1957 року. Похований у Мельбурні.
На честь братів Шеметів названі вулиці в Києві та Лубнах, провулок у Полтаві.
Підготовлено за дослідженнями Тетяни Осташко, Олександра Скрипника, Олександра Панченка, Миколи Сироти та матеріалами Служби зовнішньої розвідки України.