1866 - народився Петро Залозний, мовознавець
1866, 1 січня – у селі Рашівка Гадяцького повіту Полтавської губернії (нині це село Лютенської громади Миргородського району Полтавської області) народився Петро Залозний - мовознавець, автор «Короткої граматики української мови» увів у науковий обіг терміни «префікс» та «суфікс», діяч «Просвіти», поет-лірик.
Петро Залозний (1866 - 1921). Фото з книги Миколи Степаненка “Мовознавча Полтавщина”
Після закінчення Рашівської початкової школи навчався у Лубенській гімназії, де й закохався в українську мову. У гімназійні роки почав вивчати українську народну творчість, писати поетичні твори. А ще захопився перекладами: у Лубнах переклав українською «Енеїду» Вергілія та вірші Овідія.
Київська сторінка життя розпочалася з навчання на історико-філологічному факультеті університету імені святого Володимира. А 1886-й ознаменувався літературним дебютом в якості поета-лірика. Цього року в херсонському альманасі «Степ» було опубліковано вірш Петра Залозного «Сиротина». Згодом ця поезія увійде до фундаментальних антологій: «Акорди» (видану в 1903-му, в якій Іван Франко упорядкує кращу українську лірику від поезій Тараса Шевченка до творів українських поетів початку XX століття) та «Українська муза» (1908).
Уривок із цієї поезії:
«Тяжко, важко сиротині у світі жити,
Нема роду, нема долі,— нікого любити!
Сонце світить, сонце гріє, — сироті не гріє;
Вітер віє, вітер віє, — серце не радіє.
Йдуть люди по вулиці, сміються, жартують,
А сироту одиноку навіть не чують.
Схилив голову сирота та й гірко плаче:
«Ой де ж ти, моя доля, де ти, моя, скаче?»
Полечу я за вітрами в далекії краї,
Може, там де свою долю бідний відшукаю...»
Після закінчення університету у 1889 році, працював чиновником, учителював у земських школах Катеринославської та у місті Прилуки Полтавської губерній (нині Чернігівська область). На запрошення Залозного до Прилук приїздили корифеї українського театру - брати Тобілевичі.
Писав під псевдонімами Петрусь, Петро Явір та іншими. Його поетичні твори надруковані в збірниках поезій «Русалочка» (1887), «Українська муза» (1908). Також у літературних журналах - «Рідний край», який видавала Олена Пчілка і Панас Мирний у Полтаві, а від 1888 року у львівському «Зоря».
Особливою темою творчості Залозного були вірші, присвячені Тарасові Шевченку.
Також писав прозу, у Полтаві видав збірочку «Дві казки дітям», писав оповідання, водевіль «На досвітках», романи «Свічечка», «Діти», «Студент», «Проти хвилі». Мав приязні стосунки з письменниками Оленою Пчілкою, Михайлом Старицьким, Панасом Мирним. Листувався з Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським та іншими.
Приятелював із Миколою Лисенком, зберігав у себе світлину з автографом цього видатного композитора як його дарунок. Мав хист до малярства, написав портрет Миколи Лисенка.
Залозний був діячем товариства «Просвіта», захисником української мови, її популяризатором.
Він увійшов в історію української культури, передусім, як видатний лінгвіст, автор знакової «Короткої граматики української мови», яка вийшла друком у 1906 році. Цю працю дослідники вважають революційною для того часу, де автор спробував створити систематизований підручник української мови для народних шкіл та самоосвіти. Також в “Граматиці” було закладено фундамент української граматичної термінології, введено в науковий обіг терміни «префікс» та «суфікс», зрозумілі українські назви, замість запозичених, систему відмінювання та дієвідмінювання. Задум автора полягав у бажанні вийти на широку аудиторію, «достукатися» до простого селянин. Тож не обтяжував працю незрозумілими науковими термінами, писав доступно і просто. Ця граматика стала «зброєю» в руках учителів, які прагнули навчати дітей рідною мовою. Борис Грінченко високо цінував зусилля Петра Залозного, зауважуючи, що, попри появу пізніше більш академічних праць, «Коротка граматика» залишилася в історії як «народний підручник української мови». Мовознавець Михайло Жовтобрюх назвав Залозного «відданим народові діячем»:
«Петро Федорович Залозний відомий як автор першого підручника української мови, що вийшов на Східній Україні 1906 року. Громадськість України палко вітала появу такого підручника. У ньому вдумливо використано досягнення лінгвістичної науки у вивченні української мови...Був всебічно обдарованою людиною, цікавився театром, любив малювати, виступав з публічними лекціями…Невтомний педагог- трудівник П.Ф.Залозний, який усі свої сили і свій яскравий талант віддав народові, розвиткові його мови і культури, заслуговує на вдячну пам'ять наших сучасників».
Українська революція 1917-21 років сприяла національно-культурному відродженню. Працю Залозного у цей час було перевидано двічі.
Помер 8 квітня 1921 року. Похований у рідному селі, де нині існує вулиця на його честь.
Світлина з книги професора Миколи Степаненка “Мовознавча Полтавщина”