1895, 23 жовтня – народився Микола Божинський-Божко, учасник бою під Крутами, борець за незалежність України у XX столітті.

Микола Божинський-Божко. Лубни, приблизно 1915 рік. Фото:history.org.ua
Походив з дворянської родини Василя Трохимовича Божинського-Божка та Наталії Сергіївни. Його малою Батьківщиною є село Калкаїв Хорольського повіту Полтавської губернії (тепер – Оболонська громада Кременчуцького району Полтавської області).
З серпня 1907 до квітня 1915 року Божинський-Божко навчався в Лубенській гімназії. Тоді цей навчальний заклад був відомий далеко за межами Полтавщини. Тут давали високоякісну освіту. Звідси вийшло чимало політиків, митців, науковців. Серед випускників діячі Української Народної Республіки: видавці першої україномовної газети в Лівобережній Україні «Хлібороб» Володимир та Микола Шемети; правник, міністр судових справ УНР Сергій Шелухін; особистий охоронець Симона Петлюри і фундатор контрозвідки Армії УНР Микола Чеботарів; поет і військовий діяч УНР Григорій Чупринка.
Атестат зрілості засвідчує, що Микола найкраще опановував основи законодавства, Закон Божий, німецьку й французьку мови, а також точні науки - математику й фізику.
На початку Першої світової війни він приїхав до Києва, успішно склав іспити в Університет Святого Володимира й розпочав навчання на математичному відділенні фізико-математичного факультету.
У 1917-му, з початком Української революції, студент Божинський-Божко поринає у громадське життя, стає українофілом, долучається до партії есерів. Цього ж року його обирають товаришем (заступником) голови Тимчасового виконавчого комітету партії об’єднаної народної організації українських лівих соціалістів (есери). Вони підтримали Універсали Центральної Ради та її державотворчу діяльність.
Після захоплення більшовиками влади в Росії, червоні війська розпочинають збройне вторгнення в Україну. В середині січня 1918-го, російсько-більшовицькі окупанти захопили майже все Лівобережжя та просувалися на Київ. У таких умовах Українська Центральна Рада проголосила 22 січня 1918 року незалежність Української Народної Республіки. У цей час Микола Божинський-Божко працював помічником діловода у Міністерстві земельних справ УНР. Дізнавшись про те, що організовується студентський курінь, в який записувалися слухачі курсів з Українського народного університету, старшокласники кількох київських гімназій, Микола також вирішив стати на захист своєї держави. Він став одним із вояків студентського куреня.
Після захоплення Полтави вздовж залізниці на захід наступала більшовицька 1-ша Революційна армія, а з Гомеля на Бахмач— 2-га. Там, де сходилися дві залізничні колії, вони планували об’єднатися. Тривалий час найбоєздатнішою українською частиною на Чернігівщині був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи сотника Аверкія Гончаренка. 25–27 січня вони разом з іншими військовими підрозділами та добровольцями героїчно обороняли вузлову залізничну станцію Бахмач. Однак без артилерії під загрозою оточення оборонці вимушено відступили до станції Крути й стали укріплюватися. 28 січня в Бахмачі обидві більшовицькі армії з’єдналися під командуванням Муравйова й почали рухатися в бік Києва.
29 січня на станції Крути більшовицький наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення — учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного студентського куреня Січових стрільців. Тож участь у бою брали чотири сотні 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького та 1-ша сотня Студентського куреня Січових стрільців (разом понад 500 воїнів і 20 старшин). У цій когорті захисників УНР опинився і дворянин з Полтавщини Микола Божинський-Божко.
На озброєнні українські захисники мали 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд—звичайна артилерійська гармата, встановлена на залізничній платформі, гвинтівки. До них приєдналися близько 80 добровольців із загону Вільного козацтва з Ніжина.
Завдяки вигідній позиції і героїзму українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота— 27 хлопців— заблукали в темряві й повернулися до станції Крути, яка вже була зайнята більшовиками. Юнаки потрапили в полон, в тому числі і Микола Божинський-Божко. Муравйовці катували українців, а потім стратили.
19 березня 1918 року Миколу Божинського-Божка та 24-х інших Героїв Крут з почестями поховали на Аскольдовій могилі у Києві.
Підготовлено на основі досліджень В.Скальського.