Техногенні катастрофи та історична пам’ять. УІНП провів експертне обговорення до 40 роковин Чорнобильської трагедії
23 квітня в приміщенні «Укрінформу» відбувся круглий стіл, присвячений історичній пам’яті та техногенним катастрофам. Захід приурочили до 40-х роковин Чорнобильської трагедії.
У своєму вступному слові голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров зауважив, що більшість техногенних катастроф в Україні, зокрема і на Чорнобильській АЕС, напряму пов’язані з діяльністю радянського тоталітарного режиму.
«Ми сьогодні говоритимемо про підрив Дніпровської ГЕС, Куренівську та Чорнобильську трагедії, про підрив Каховської ГЕС. Будь-який тоталітарний режим абсолютно свідомо підходить до завойованих територій як до простору, де можна вчиняти не лише геноциди та масові репресії, але й віддавати на поталу своїм ресурсним потребам цілі території», – наголосив очільник УІНП.
Завідувач відділу воєнно-історичних досліджень Інституту історії України НАН України, доктор історичних наук Олег Лисенко зауважив, що підрив ДніпроГЕС під час Другої світової війни – це був перший об’єкт, який зазнав масштабних руйнувань у межах стратегії «випаленої землі». Також історик нагадав, що вдруге ДніпроГЕС підірвали вже німці під час відступу у 1944 році.
Розповідаючи про відновлення ДніпроГЕС, Олександр Лисенко наголосив на тому, що воно відбулося завдяки американським технологіям, зокрема поставкам від General Electric.
Посилаючись на МАГАТЕ, Олег Лисенко зазначив, що безпека дамб та водосховищ – це одна з ключових гарантій ядерної безпеки. Згадуючи підрив Каховської ГЕС російськими окупантами у 2023 році, історик провів паралель із подіями навколо ДніпроГЕС у роки Другої світової війни.
«Внаслідок підриву Каховської ГЕС було затоплено близько 600 квадратних кілометрів, зокрема близько 5 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь. Було відселено жителів 80 населених пунктів. Було знищено чимало історико-культурних об’єктів: 12 музеїв, історичний центр Нової Каховки, музей-будинок Поліни Райко», – зазначив Олег Лисенко, додавши, що Каховська ГЕС забезпечувала стійкість роботи Запорізької АЕС.
Старший науковий співробітник відділу історії України другої половини XX ст. Інституту історії України НАН України, кандидат історичних наук Віктор Крупина у своїй доповіді окреслив ще одну важливу техногенну катастрофу, 65-ті роковини якої вшановували 13 березня. Йдеться про так звану Куренівську трагедію, коли у 1961 році хвиля пульпи прорвала огороджувальну дамбу, вийшла з Бабиного Яру і затопила Куренівку.
«Ми можемо говорити, що неофіційно «закопування» Бабиного Яру – це був спосіб радянської влади дошкулити євреям, адже після проголошення Держави Ізраїль у 1948 році в СРСР відбувся спалах антисемітизму. Тож, враховуючи геополітичний контекст, радянські реалії та відсутність комеморативних заходів у Бабиному Яру, це цілком влаштовувало радянську владу», – зазначив Віктор Крупина.
Окремо історик наголосив на тому, що достеменна кількість жертв Куренівської трагедії досі невідома.
«В офіційному повідомленні, де йшлося про 145 загиблих, сучасники не довіряли, вважаючи, що влада применшує кількість жертв. У своїх спогадах перший секретар Київського обкому Петро Шелест говорив про 198 загиблих, утім ці дані нічим не підтверджені. На сьогодні найпопулярніша цифра – 1500 загиблих. Її в обіг увів краєзнавець Олександр Анісімов, щоправда, він також не навів жодних розрахунків», – пояснив історик.
Окреслюючи інформаційну політику навколо Чорнобильської трагедії у 1986 році, старший науковий співробітник відділу історії України другої половини XX ст. Інституту історії України НАН України, кандидат історичних наук Станіслав Юсов зазначив, що радянська влада свідомо приховувала інформацію про масштаби трагедії, хоча чудово розуміла всю серйозність ситуації.
«Назовні нічого не розголошувалося, однак усередині по всіх внутрішніх каналах інформація поширювалася дуже інтенсивно та динамічно. Це була залаштункова комунікація. Інформація всередині системи циркулювала з перших годин аварії», – пояснив Юсов.
На завершення обговорення провідний науковий співробітник Музею історії міста Києва Віталій Нахманович зосередився на морально-етичному вимірі техногенних катастроф. Порівнюючи катастрофи періоду Російської імперії, як-от голод 1891–1892 років та масову тисняву на Ходинському полі у 1896 році, з техногенними катастрофами часів СРСР і сучасної Росії, Нахманович виводить спільне – нівелювання цінності людського життя, де існує формула «держава – ідол, а людина в ній – ресурс».
«Основою режиму завжди була брехня. Приховування правди та перекладання провини на когось іншого. Головне – врятувати державу та її імідж. І у власній столиці, і на новоприєднаних землях Росія завжди поводиться як окупант», – зазначив Нахманович.
Резюмуючи зустріч, голова УІНП Олександр Алфьоров наголосив на важливості розмежування термінів «катастрофа», «трагедія» та «злочин» для правильного окреслення сутності тих чи інших епізодів історії, пов’язаних із рукотворними діяннями тоталітарного режиму.