Реабілітовано останнього розстріляного в СРСР воїна УПА
Національна комісія із реабілітації жертв політичних репресій реабілітувала Івана Гончарука – останнього розстріляного в СРСР бійця Української Повстанської Армії. Радянська влада стратила повстанця в липні 1989 року, коли тривала Перебудова.
У лавах УПА Іван Гончарук був із 19-річного віку – з липня 1944-го. За півтора роки був арештований та згодом засуджений до смертної кари. Однак за визначенням Воєнної колегії Верховного суду УРСР розстріл замінили на 20 років каторжних робіт і 5 років позбавлення прав.
Ув’язнення упівець відбував на Колимі. 17 серпня 1956 року його із "Севвостлага" МВД СРСР вирішив "звільнити за недоцільністю подальшого утримання в ув'язненні". В Україну ж зміг переїхати аж у 1975-му році, адже після звільнення права повертатися на батьківщину не мав. Жив із родиною на Харківщині і лише раз на три роки відвідував рідну Волинь.
Вдруге судили Івана Гончарука – на той час уже пенсіонера – в 1988-ому. Як зауважив тоді його адвокат – за ті ж злочини, які приписували повстанцю, коли відправляли на Колиму. Формальним приводом для суду над упівцем став донос односельчанина його сестри, який співпрацював із КҐБ і за її життя ворогував із сестрою Гончарука за земельну ділянку. Він буцімто впізнав Гончарука і за пів року після останнього приїзду повстанця на Волинь написав заяву про "злочини", скоєні під час війни проти радянської влади.
Судове засідання тривало п’ять днів.
«Це виглядало на виставу, – згадує сьогодні донька Івана Гончарука Наталя Воронова. – Нагнали повний зал народу. В основному школярі, підлітки.
П'ять днів говорили про звірства ОУН і УПА, але до справи Гончарука це не мало відношення. Із 50 осіб, заслуханих у суді, Гончарука особисто знали лише 15.
В останьому слові підсудний Іван Гончарук вину свою визнав частково і заявив: "На моїй совісті вбитих людей немає". Врешті вироком суду стала смертна кара. Її реалізували у липні 1989-го – після безрезультатного розгляду касаційних скарг.
Івана Гончарука розстріляли 12 липня 1989 року в Києві. Про це до Волинського обласного суду надійшов лист від 13 липня 1989 року від полковника КДБ А.Гринька.
Місце поховання донині невідоме. Для родини цю таємницю поки що не відкрили.
Детальніше про боротьбу, життя та загибель повстанця, а також судилища над ним можна прочитати у матеріалі Лесі Бондарук на сайті «Історична правда».