1940 - окупація країн Балтії

1940, 17 червня радянські війська у змові з нацисською Німеччиною окупували країни Балтії. В цей день на вулицях Риги, Таллінна та Вільнюся з`явилися радянські танки та тисячі військових зі зброєю, які почали встановлювати свої порядки. Демократична влада була замінена маріонетковими прорадянськими урядами, а після сфальсифікованих виборів усі три держави були приєднані до Радянського Союзу.

Радянська вiйскова техника і солдати в  Ризі, 17 червня 1940 року. Фото з архівів Inese Dreimane

Доля трьох балтійських держав — Литви, Латвії та Естонії — була вирішена ще в серпні 1939 року. Таємний протокол пакту Молотова — Ріббентропа передбачав  розмежування сфер інтересів СРСР і нацистської Німеччини у Східній Європі та Балтії. Згідно з ним балтійські країни та Бесарабія потрапили до сфери інтересів Сталіна.

«Радянські штаби вже у 1938—1939 роках друкували військові карти, на яких наші країни позначалися як Литовська, Латвійська і Естонська РСР. Наперед, щоб потім не передруковувати. За цими картами і відбувались усі пересування військ», — згадував перший президент Литви після відновлення незалежності Вітаутас Ландсбергіс.

Після спільної з Німеччиною окупації Польщі в 1939 році Радянський Союз починає підготовку до захоплення Балтії. Біля балтійського узбережжя з’являються радянські воєнні кораблі, радянські літаки постійно і безкарно порушують повітряний простір, збираючи розвіддані. На початку жовтня 1939-го Естонія, Латвія і Литва під тиском підписують з Радянським Союзом пакти про взаємодопомогу, за умовами яких передбачалося створення на територіях балтійських країн морських, повітряних і сухопутних баз та розміщення там близько 75 тисяч російських солдатів.

Ешелон з депортованими на залiзничнiй станції Огре, 14 червня 1941 року. Фото з архівів Inese Dreimane

Початок удару відклався через невдачі радянських військ у фінській кампанії. Але не надовго. Отримавши спротив Фінляндії, Сталін відмовився від прямого збройного протистояння і зробив ставку на гібридну, «повзучу» окупацію, з поступовим обмеженням суверенітету усіх трьох країн.

Все, що відбувалося далі, до болю нагадує події в Україні в 2014 та 2022 роках. На початку червня 1940 року радянські війська під виглядом навчань висунулися до кордонів країн Балтії, Балтійський флот блокує кораблі Естонії, Латвії та Литви. Радянське угруповання налічувало близько 435 тисяч людей, до 8 тисяч гармат і мінометів, понад 3 тисячі танків, понад 500 бронемашин, 2 601 літак. На кордоні відбуваються провокації, напади на прикордонні пости і застави.  

Чотирнадцятого червня, коли німецькі війська вступили до Парижу, СРСР звинувачує Литву в порушенні договору про взаємодопомогу і висуває ультиматум, вимагаючи зміну уряду і дозволу на введення «з метою безпеки і захисту мирного населення» необмеженої кількості радянських військ. За два дні аналогічні ультиматуми отримали Латвія та Естонія.

17 червня радянські танки були на вулицях Риги. Президент Латвії Карліс Улманіс намагається уникнути кровопролиття, звернувшись до народу:  «До нашої країни увійшли радянські війська. Це відбувається з відома і згоди уряду, що, в свою чергу, випливає з існуючих дружніх відносин між Латвією та Радянським Союзом. Тому я хочу, щоб і жителі нашої країни на введення військових частин дивилися дружньо».

Уже через місяць у Литві, Латвії та Естонії відбулися позачергові парламентські вибори, на яких перемогли прокомуністичні «Блоки трудового народу». Радянське агентство новин ТАРС оголосило результати виборів за дванадцять годин до початку підрахунку голосів.

В червні 1941-го війська НКВД вчинили масові розстріли у в`язницях. На фото: ексгумація жертв розстрілів у Ризькій центральній в`язниці, де було знайдено біля сотні жертв. Фото з архівів Inese Dreimane

А через рік, в ніч на 14 червня відбулася масова депортація громадян Латвії, Литви та Естонії до Сибіру та в табори ГУЛАГу. Загалом за рік окупації майже 10 відсотків населення країн Балтії було вбито чи депортовано: більше 10 тисяч естонців, 17,5 тисячі литовців та 15,5 тисячі латвійців, серед яких значну частину складали старі, жінки, діти. Майже половина з них загинула в дорозі чи в перші роки переселення. В таборах Сибіру опинилися і президенти Латвії та Естонії Карліс Улманіс і Константін Пятс. Президент Литви Антанас Сметона встиг виїхати до Німеччини.

Після окупації в країнах Балтії розгорнувся потужний і добре організований партизанський спротив, відомий під назвою «лісові брати», який тривав до 1956-1957 років (хоча деякі партизани переховувалися в лісах до кінця 1970-х). Балтійські повстанці в таборах разом з воїнами УПА стали тією силою, яка зрештою зламала хребет ГУЛАГу.