10 років у російській неволі: у Києві відбулася розмова на підтримку українців – політв'язнів Кремля
Справа «севастопольських диверсантів», сфабрикована ФСБ у 2016 році, стала початком відпрацювання системних репресивних методів, які Росія сьогодні масово застосовує на всіх окупованих територіях України. На цьому наголосили правозахисники та експерти під час публічної розмови «10 років у російській неволі: історії українських політв'язнів», яка відбулася 9 листопада в пресцентрі Українського кризового медіацентру.
Подія була присвячена десятій річниці викрадення російськими силовиками в окупованому Севастополі українців Дмитра Штибликова, Олексія Бессарабова та Володимира Дудки.
9 листопада 2016 року російські силовики затримали трьох українців – аналітиків Центру «Номос» та журналістів часопису «Чорноморська безпека», звільнених у запас військовослужбовців ВМС України, звинувативши їх у нібито підготовці диверсій. Згодом усі троє отримали тривалі терміни ув'язнення у сфабрикованій справі «севастопольських диверсантів». Міжнародні правозахисні організації, Європейський парламент визнали їх політичними в'язнями. Минуло десять років, але Дмитро Штибликов, Олексій Бессарабов і Володимир Дудка досі залишаються за ґратами.
Віртуальний музей російської агресії за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» зібрав представників правозахисних організацій, експертного середовища, а також друзів і родичів політичних в’язнів, щоб обговорили політичні переслідування українських громадян Росією на окупованих територіях, поділилися свідченнями про справу Штибликова, Бессарабова і Дудки.
Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», головний редактор часопису «Чорноморська безпека» Михайло Гончар наголосив, що ув’язнення його колег було цілеспрямованим ударом Росії по українському інтелектуальному та експертному середовищу в Криму, помстою за їхню професійну діяльність та українську позицію. Центр у 2017 році відновив випуск часопису, у якому працювали Штибликов і Бессарабов, щоб продовжити справу ув'язнених колег.
Керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук розповів про те, як Штибликов і Бессарабов займалися проблематикою базування в Україні Чорноморського флоту та ризиків мілітаризації Криму Росією. «Штибликов після нападу Росії на Грузію вийшов з великою аналітичною статтею, що наступною буде Україна. За це все сидять мої друзі вже 10 років».
Президентка Центру дослідження безпекового середовища «Прометей», керівниця проєкту «Віртуальний музей російської агресії» Аліна Майорова розповіла про роботу над електронним архівом севастопольських випусків часопису «Чорноморська безпека». Журнал започаткували у 2005 році і до російської окупації вийшло 28 номерів. Дмитро Штибликов і Олексій Бессарабов були членами редколегії «Чорноморської безпеки», а також її постійними дописувачами. «Кожен, хто ознайомиться з публікаціями тих років, зрозуміє – за що саме чекісти мстяться Штибликову і Бессарабову. Нині вже створений сайт з каталогом всіх публікацій, попереду – розміщення оцифрованих журналів. Це є важливе історичне джерело про міжнародну політику та її бачення експертною спільнотою в Криму та Чорноморському регіоні до 2014 року».
Голова Правління ГО «Кримська правозахисна група» Ольга Скрипник зазначила, що кримські справи «шпигунів» та «диверсантів», сфабриковані ФСБ у 2016 році, стали для Росії своєрідним полігоном. Згодом ці ж самі репресивні методи та шаблони системних переслідувань окупанти масштабували й почали масово застосовувати на окупованих після 2022 року територіях. Росія тепер ув’язнює на тривалі терміни всіх без винятку: літніх людей, хворих, жінок та матерів із дітьми.
Голова ГО «Медійна ініціатива за права людини» Тетяна Катриченко наголосила, що для України дуже важливо постійно і на всіх рівнях говорити, що таке затримання цивільних громадян є незаконним. Вона підкреслила, що Росія грубо порушує міжнародне гуманітарне право, утримуючи цивільних як заручників без жодних правових підстав, і кожна така історія має залишатися у фокусі міжнародної спільноти задля пошуку нових механізмів їхнього звільнення.
Завідувачка сектору усної історії та збереження історичних свідчень Українського інституту національної пам’яті Тетяна Ковтунович підкреслила важливість документування злочинів РФ через усні свідчення. «Історії політв'язнів та цивільних заручників є невіддільною частиною усної історії українського спротиву. Збереження цих свідчень допомагає не лише протидіяти російським пропагандистським наративам, а й формує майбутню доказову базу для міжнародних судів та є інструментом збереження національної пам'яті про репресії на окупованих територіях».
Керівник стратегічних комунікацій і розвитку ГО «Кримський Центр» Андрій Щекун, який сам був заручником на початку російської окупації Криму у 2014 році, наголосив на публічній підтримці політв’язнів. «Їхня віра у те, що вони вийдуть на волю, повинна не згасати. Ми маємо цю віру підтримувати і робити все, щоб світ не забув про політичних в’язнів Кремля».
Голова Правління ГО «Об'єднання родичів політв'язнів Кремля» Ігор Котелянець розповів про адвокаційну кампанію «Найдовше в полоні», започатковану громадською організацією «Об'єднання родичів політв'язнів Кремля» разом із 26 родинами бранців. Вона покликана повернути у фокус уваги суспільства та міжнародної спільноти долі тих людей, які перебувають у російських тюрмах уже 10 років. Він зауважив, що з 2026 року країна-агресор фактично перейшла до нового етапу утримання цивільних бранців – тепер їх продовжують позбавляти свободи без жодних правових підстав.
Учасники наголосили на важливості поширення інформації про незаконно ув'язнених українців і постійної уваги до їхніх історій. Адже за кожною справою стоять люди, їхні родини та роки очікування на повернення додому.
